Особливості національного ціноутворення
Як чи не найголовнішу причину останнього подорожчання ряду продуктів харчування вітчизняні експерти називають невтішні прогнози на цьогорічний врожай. На мій погляд, таке пояснення не розкриває справжніх причин уже не першого цінового сплеску. І ось чому. Нам намагаються довести, що в умовах нашого рідного «дикого ринку» діють об’єктивні економічні закони. Мовляв, менше буде зерна — тому й ціни ростуть завчасно. Тоді чому, коли ціни на зерно у минулому році знизилися майже удвічі, хліб подешевшав лише на 10 — 15%, а кондитерські вироби з борошна навіть подорожчали? Це теж рикові закони? Черешня цього року вродила добре майже по всій Україні, але її ціна на київських ринках сягає 6 — 8 гривень. До 10 гривень доходить ціна на абрикоси, урожай яких у південних областях такий, що не встигають переробляти і доводиться їх закопувати. (Бачив це на власні очі, коли їздив до матері у Миколаївську область). У минулому — неврожайному — році вони коштували дешевше. На мою думку, причина всього цього проста — бажання новітніх комерсантів нажитися. А оскільки український бізнес у сфері торгівлі ще не винайшов іншого способу швидкої наживи, ніж спекуляцію зі 100-відсотковим «наваром», то ми й відчуваємо періодичні «цінові атаки» на наші гаманці. Причому остання з них відбувається широким фронтом — щодо цілого ряду товарів, незважаючи на врожай чи неврожай. У цьому є провина й влади. Відпустивши ціни у «вільне плавання» без створення справжнього ринкового середовища, не залишивши за собою дієвих механізмів контролю за ціноутворенням (а такі існують навіть у країнах, які ми вважаємо апологетами ринкової економіки), держава тим самим провокує цінову вакханалію, а потім намагається щось зробити для виправлення становища. Але законодавчих механізмів нема, для їхньої розробки і введення в дію потрібен час, тож усі ці потуги нагадують «биття по хвостах». Більш того, держава вносить і свою частку в підвищення цін. Турбуючись про вітчизняного виробника, встановили мінімальну граничну ціну на цукор, забувши про максимальну. Але при цьому залишили акциз на цукор, неначе це предмет розкоші. Чи не логічніше було б обкладати акцизом лише імпортований товар? Але, схоже, логіки в українській системі ціноутворення немає. Тож не важко спрогнозувати, що й надалі ми не застраховані від цінових потрясінь.
