Під «патронатом Президента» державу не скривдиш

Фраза одного з героїв кінофільму «Біле сонце пустелі» — «За державу обидно!» миттєво стала крилатою. Хто лишень її не цитував. Проте, якщо осмислити цю фразу, як мовиться, на тверезу голову, то вона, фраза тобто, виявиться наскрізь фальшивою: де, хто і коли бачив державу, яка б дозволила себе скривдити? Вона скривдить будь-кого, а її — ніхто! Бо що таке держава, зокрема наша рідна Україна, на сьогоднішній день? Це — багатомільйонна чінгізханівська орда чиновників, які заправляють всім, скрізь і особисто, а тут уже власні інтереси виступають на передній край і панують над суспільством. У пісні з давнього фільму співається: «Курчатко теж воліє жить!» Наші ж чиновники воліють не просто жити, а жити розкішно.

Свіжий приклад. До Києва завітала Алла Пугачова.Ціна одного квитка — до 1000 гривень. Бажаючих виявилось стільки, що бідолашній примадонні довелось давати два концерти. Хто платив такі, з погляду пересічного українця, божевільні гроші?

Безпринципність можновладців у використанні, як у США кажуть, коштів платників податків вражаюча. На сесії ВР представник Руху зажадав від спікера О.Ткаченка звіту, за які такі кошти була проведена конференція парламентаріїв України, Росії і Білорусі. Замість прямої і конкретної відповіді Олександр Миколайович зробив «хід конем»: «А ви звітуйте, на які такі кошти ви їздили за кордон?». І — все, заціпило. Хоча це вельми нагадує сценку в трамваї. «Громадянине, ви наступили мені на ногу». «Сам рудий!» — почулося у відповідь.

Вся Україна нині дзвенить всілякими гульбищами «під патронатом Президента України». Витрачаються скажені гроші. А безробітні і пенсіонери риються в контейнерах для побутових відходів, у телепередачі «Ситуація» мало не кожного дня називають число тих, хто покінчив життя самогубством (це лише по Києву!).

І в той же час на різних, особливо найвищих рівнях кричать, як на базарі: «Ми піклуємось про підвищення добробуту народу!» Як на мене, то нинішня влада укладається у формулу «цинізм, помножений на лицемірство, плюс безвідповідальність перед народом».

Наведу кілька прикладів, про які повідомлялось у пресі. До облдержадміністрації надійшов лист: якщо протягом доби не виплатите пенсію тим-то і тим-то, буде підірвано кілька ділянок на залізниці. Адміністрація кинулась... Ні, не шукати можливостей врятувати від голодної смерті викинутих на смітник держави тих, хто цю державу зміцнював багаторічною працею. А того, хто посмів «таке» написати. І вклались у визначену добу. «Партизаном» виявився 72-річний пенсіонер. З ним була проведена бесіда. Питання про виплату пенсії само собою відпало.

Відставний полковник вклав у банк 20 тисяч доларів під певні відсотки. Сума зросла до 22-х тисяч, та скільки вкладник не добивався, жодного «зеленого» йому не повертали. Він узяв мисливську рушницю і прийшов до банку. І гроші знайшлися, повна сума, всі йому повернули. Але порушили кримінальну справу за збройний розбійний напад.

Ні, таку державу скривдити аж ніяк не можна.

Ставши фактично банкрутом, уряд гарячково шукає виходу, все глибше занурюючись у болото зарубіжних кредитів.Так що вести мову сьогодні про незалежність України дещо нетактовно. Якщо раніше ставали по команді «Струнко!» з Москви, то сьогодні приймають таку позу по команді з Вашингтона.

Роздрай, який оповив Україну, перетворює життя в непотріб. Цукор подорожчав тому, що кілька монополістів про це домовились між собою. Навіщо ж тоді Антимонопольний комітет? Заходжу в магазин, купую пачку сигарет «Експрес» за 85 копійок. Наступного дня «Експресу» немає. Ще наступного — є. По 1 гривні за пачку. Навіщо тоді інспекція контролю цін? За «тих» часів при середній пенсії 50— 60 крб. кілограм картоплі коштував 9 коп. Сьогодні — 1 грн.20 коп. при приблизно такій же пенсії. У 1950 році я отримував 140 крб. стипендії. Кілограм ліверки коштував 90 коп. Сьогодні пенсія — 64 грн. Кілограм ліверки — 3 грн. з копійками.

Як можна було довести Україну до такого жалюгідного стану і з «чистою» совістю влаштовувати вибори президента, які, як уже майже чітко визначено, закінчаться перемогою нині діючого?

На закінчення ще один приклад з повідомлень преси. Дружина селянина Василя Журавля з румунського села Бейкой півроку тримала в хаті труп чоловіка. Коли це виявилось, то жінка пояснила: «Якби я сказала,що він помер, мені більше не приносили б пенсію. А на що жити? Ця пенсія — єдине джерело існування». Проти Катерини порушено кримінальну справу, звинувативши її у шахрайстві

Зауважте, не проти тих, хто поставив її в таке становище. Ні, державу скривдити неможливо.

Анатолій КУМАНСЬКИЙ, член Спілки журналістів України Кіровоград