Пісня мовою друга

Давно помічено: пісня здатна зближувати народи. Під час війни вона може й життя врятувати. В документальній повісті Івана Кривуцького «Де срібнолентий Сян пливе» описано саме такий випадок. Під час боїв на Закерзонні Українська повстанська армія несла великі втрати, але не припиняла боротьби. Якось невеличкий підрозділ УПА був оточений поляками. Хлопці закріпилися на порослій лісом горі й мали намір відстрілюватися до останнього бійця, до останнього патрона. Вирішили перед смертю разом заспівати. Після пісень про Січових стрільців та про УПА хтось затягнув по-польськи гімн аківців про Варшаву. Пісня була гарна за змістом і мелодією, в ритмі траурного танго, популярна в усій Польщі, навіть українці її часто наспівували. Своїм звучанням вона відповідала настроям того дня. За українськими бійцями її підхопили й поляки у своїх окопах. Коли все затихло, минув якийсь час — година чи більше — повстанці побачили, що в польських окопах не залишилось нікого...

Командир польської групи звернувся до своїх вояків зі словами: «Вони борються за волю, а ми за що?». І зняв облогу. Його потім засудили на десять років ув’язнення. Шкода польського офіцера, але завдяки йому вижили наші хлопці й розповіли про цей випадок. Не можна сказати, що на той момент українці та поляки відчували себе братніми народами. Але навіть під час збройного протистояння пісня здатна була примирювати!

***

Коли Софія Ротару почала виконувати пісні Володимира Івасюка, ріднішими для українців стали й молдавські пісні. Талановита співачка ніби зблизила наші народи. І багатьом лемкам стали ближчі кримські татари після виконання Джамалою пісні «Ой, верше мій, верше...». Гадаю, й представники кримськотатарського народу пам’ятають час, коли відомий бандурист із Ялти Остап Кіндрачук сидів на березі моря й наспівував пісні їхньою рідною мовою. Це було тоді, коли кримці поверталися із заслання, а бандурист (галичанин за походженням) ніби сигналізував: ми чекаємо на вас, і чекаємо як братів. А потім тужливу пісню «Прекрасний Крим» виконував ще київський гурт «Журборіз». І також кримськотатарською мовою! Наприкінці 80-х років я неодноразово бував у Литві й вперше міг почути пісні «лісових братів». Шкодував, що в нас мало людей, які добре володіють литовською. А то можна було б виконувати ці пісні на площах Вільнюса тоді, коли Литва проголосила незалежність, а ми йшли слідом за ними... Таке виконання литовських пісень українцями було б дуже символічним.

***

Радий, що дожив до того моменту, коли такий колектив у нас, нарешті, з’явився. Це гурт TaRuta, осердям якого є дослідники фольклору та професійні музиканти Євген і Олена Романенки. Колектив був одним із хедлайнерів сцени Майдану 2013 — 2014 років та є активним учасником волонтерського об’єднання «Музичний батальйон». Продовжуючи розмову на тему «пісня мовою друга», зазначу, що гурт TaRuta є унікальним українським колективом, який рішуче започаткував нову традицію. Вони заспівали литовською! Скажімо, «Місяць — справжній батько його» — це відома партизанська пісня литовських «лісових братів». Наскільки можу судити (свого часу вчив литовську), співають майже без акценту! Тобто видають якісний пісенний продукт. Була ще одна пісня на слова бійця УПА Гриця Герчака «Верхи мої, верхи». Цей повстанець відсидів у таборах 25 років. Понад сім місяців провів у камері смертників! Тобто фігура символічна, здатна об’єднувати українських та литовських патріотів. Поет і перекладач Владас Бразюнас переклав український текст литовською. Тепер гурт TaRuta виконує її мовою братнього народу й чи не найпослідовнішого нашого адвоката в Євросоюзі. Навіть Шевченко зазвучав литовською! Це «Реве та стогне Дніпр широкий» і «Не так тії вороги, як добрії люди». Євген Романенко каже: «Наша мета популяризувати Тараса Шевченка в Литві як нашого пророка. Бо Литву він дуже любив і завжди згадував Вільнюс... Тому для нас Тарас Григорович і Вільнюс нерозривно пов’язані. Пам’ятник Шевченку у Вільнюсі 2011 року відкривали з нашою участю».

Треба сказати, що гурт TaRuta багато робить для пробудження національної свідомості жителів Донбасу та півдня Одещини. Якась дивовижна в них інтуїція щодо оптимального фронту роботи! Таке враження, ніби, окрім музичної освіти, здобули ще й дипломатичну. Талановите виконання пісень литовською мовою та виступи в Литві зайвий раз підтверджують такий висновок.