Почуття, спричинені болем за нашу країну

Прочитала статтю Ліни Костенко «Равнєніє на трибуну». Спочатку відчула, що в мене волосся стає дибки. Потім на мить задумалася: що це? І — конгеніально! Всіх без винятку зачеплено, всі вийшли на парад... А ще б їх всіх роздягнути, як у лазні, бо «королі-то голі!» Всі четверо... Боже, який жаль, яка смертна туга, який морок.

Скільки в її словах шляхетного гніву, муки, страждання, безнадії!.. Ще жодного разу мені не доводилося бути так глибоко враженою від публіцистики.

Хотілося зателефонувати пані Ліні, подякувати, бо якимось чином у мене є номер її телефону. Але не стала турбувати, займати її час: розплачусь від почуттів, викликаних Талантом, Розумом, Щирістю, Болем за нашу країну. Дійсно, «Богине моя!», як в мене вирвалося з самого серця при зустрічі з нею на сходах її будинку під час перепису населення, здається, 2002 року.

Здоров’я Вам, дивовижна Ліно Василівно, сил, натхнення, щастя! БУДЬМО!

А ще дякую газеті «День», бо, мабуть, жоден ЗМІ не здатен на такі публікації. Успіхів Вашому колективу! Низько Вам вклоняюсь.