Подвижник про подвижників

Читання були присвячені видатним українським вченим — садівникам і помологам Левку Платоновичу та Володимиру Левковичу Симиренкам. Ініціював читання академік, лауреат премії ім. Левка Симиренка НАН України Петро Вольвач. Від Інституту садівництва у заході взяла участь доктор сільськогосподарсьих наук Ольга Рудник-Іващенко.

Метою читань, за словами Петра Вольвача, є донесення до широкого загалу масштабу діяльності вчених. Батько і син Симиренки створили унікальну садівничу школу.

Оскільки читання збіглися з Днем кримського спротиву російській окупації, була представлена  виставка матеріалів, присвячена цій героїчній і трагічній даті. Серед літератури була книга відомого кримського журналіста Миколи Семени «Кримський репортаж», удостоєна премії імені Сахарова. Її Петро Вольвач подарував Ірпінській бібліотеці.

Для академіка Петра Вольвача відновлення справедливості щодо родини Симиренків стало метою його життя. Ця тема з ним ще зі студентських років, з часу, коли вперше познайомився з працями великих українських садівничих. А потім по краплинах збирав факти з життя цієї могутньої родини.

ДИТИНСТВО

Народився Петро Вольвач 15 грудня 1938 року у селі Вольвачівка, Токмацького району Запорізької області. Окрім нього батьки виховували ще трьох синів. Старший на 10 років брат Іван мав вирішальний вплив на свого молодшого брата. Закінчив лише технікум механізації, але при тому мав широкий світогляд і дар до писання. Він радив, які книги читати, вів розмови на різні цікаві для молодших братів теми.

Запам’ятались важкі розповіді мами і бабусі про Голодомор. Село втратило до 70 відсотків своїх односельчан. Розповіді відклали свій відбиток на подальше критичне сприйняття Петром радянської дійсності.

Післявоєнне життя було важким. Скажімо, у нього з братом Федором були одні чоботи на двох.  Школа була за 3 км. Вчились у дві зміни. Петро йшов у школу в чоботах, а приходив додому в розлізлих черевиках — на половині шляху, в ліску, його чекав Федір, щоб помінятися взуттям.

КРИМ

Після закінчення школи вступив до Кримського сільськогосподарського інституту. Згодом дали гуртожиток. Закінчив інститут з відзнакою. Направили у Кримську помологічну станцію ВІР.

Поруч був педагогічний інститут. Невдовзі витворилась міцна проукраїнська група, яка стала кістяком українства у Криму.

Брат Федір навчався у Сільськогосподарській академії в Києві. Петро, приїжджаючи до нього, бував на зібраннях шістдесятників, відвідував музей Гончара, хор «Гомін», яким керував Леопольд Ященко.

Професор Григорій Каблучко запропонував вступити до аспірантури, де навчався брат Федір. Іспити здав дуже добре, але в аспірантуру не потрапив. Неблагонадійний. 

Запропонували місце в аспірантурі НДІ рослинництва ім. Вавилова на підставі київських іспитів. Захистив дисертацію через місяць після закінчення аспірантури. На той час там була потужна українська громада, добірне товариство творчих людей. Приїжджав  Гмиря, Гнатюк, Коротич. Українське життя вирувало.

Повернувся на Кримську помологічну станцію, де здійснив імунологічну оцінку генофонду плодових культур до інфекційних захворювань. Виділив при цьому стійкі сорти-донори. Цими даними нині широко послуговуються селекціонери багатьох країн.

У 1972 році Петру Вольвачу запропонували роботу в Києві. Працював менше пів року. Звільнили і вислали до Мелітополя. Йшла зачистка Києва від національно орієнтованих українців. Працював старшим науковим співробітником в Інституті зрошуваного садівництва.

У 1978 р. повернувся до Криму. Працював на різних посадах. Після проголошення незалежності ініціював створення Південного наукового центру агроекології Міністерства сільського господарства України. Був його директором. Центр досліджував і проводив велику роботу в екологічному сегменті. За ці дослідження обраний академіком Української академії екологічних наук.

Розроблені в інституті дві наукові програми з садівництва стали переможцями Всеукраїнського конкурсу МОН України.

ГРОМАДСЬКА РОБОТА

Усе вагоме, що відбувалось у Криму в українському сегменті, проходило безпосередньо за участі Петра Вольвача. У нього великий послужний список: один із організаторів Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Шевченка, Всеукраїнського товариства учених «Крим з Україною», двох конгресів українців Криму, української газети «Кримська світлиця». Був одним із тих, хто боровся за побудову української гімназії та Собору рівноапостольних князів Володимира та Ольги УПЦ Київського патріархату в Сімферополі.

Петро Васильович був делегатом усіх шести Всесвітніх форумів українців. Очолює Кримську філію наукового товариства ім.Тараса Шевченка. Як провідний науковий співробітник Всеукраїнського інформаційно-культурного центру в Сімферополі, підготував монографію «Українці Криму».

СИМИРЕНКИ

Упродовж півстоліття Петро Вольвач, долаючи опір, який чинили йому та його однодумцям нащадки «вєлікой і нєдєлімой», уперто робив свою справу. І досі продовжує. Бо ще чимало потрібно зробити в Україні, щоб гідно вшанувати пам’ять великих українців. Ця пам’ять працюватиме на державу, на її майбутнє. Тому використовує будь яку нагоду, щоб поділитися з людьми своїми знаннями.

Ще коли був аспірантом, їздив у місця, пов’язані з Симиренками. І всюди йому радо відкривали двері. Але не на малій батьківщині Симиренків — Платоновому хуторі, що поруч із Мліївим. У керівництві Мліївською садівничою станцією були люди, причетні у різних формах до знищення пам’яті про родину українських подвижників, до погрому української садівничої науки у 30—40 роки минулого століття. Були і просто невігласи, які вислужувалися, критикуючи школу Симиренків.

До чого дійшла Система у своїй ненависті до українських подвижників, можна судити з такого факту.

На Платоновому хуторі Симиренки звели у 1858 р. Свято-Троїцький храм, де побувало багато відомих людей. Біля храму було родинне кладовище. Його зрівняли із землею. З храму зробили будинок культури. Побудували сцену на місці поховань родини. Такі от танці на кістках подвижників української справи. Біля огорожі похований Левко Симиренко. Навпроти його могили поставили туалет.

Петро Вольвач після проголошення незалежності стукав у високі кабінети. Йому допомагала донька розстріляного Володимира Симиренка — Тетяна. Вона, починаючи з 1992 року, щороку приїжджала в Україну з Канади. У 1995 р. журнал «Родовід» присвятив свій номер родині Симиренків, надрукована низка статей, два томи останньої праці Володимира Симиренка.

У 2002 році вийшла Постанова про вшанування пам’яті видатних садівників. За часів президентства Віктора Ющенка храм знову став храмом. Пан Петро з вдячністю згадує начальника Городищенського відділу культури Миколу Ковальчука, який організував демонтаж всіх прибудов під голосні протести офіційної сільської ради. Храм потрапив до державної програми «Золота підкова Черкащини» і був відремонтований та відреставрований. Належить до УПЦ КП.

У будинку, де проживали Симиренки, створено меморіальний музей.

Це тільки одна з численних справ, до яких був причетний Петро Вольвач. Він мріє, що колись садиба Платонів хутір стане національно-культурним заповідником.

ВИМУШЕНО ПЕРЕСЕЛЕНИЙ

З 2015 року Петро Вольвач разом із сім’єю проживає в Ірпені. Довелося полишити Крим через погрози, які пролунали після його виступу на кримському телебаченні. Перевести архів та деякі речі допомогла  Городищенська адміністрація, дозволивши загрузити фуру, яка належала місцевій птахофабриці, і поверталась в Україну порожньою. 

У Сімферополі прожив 60 років. Знає кожне дерево, кожен кущ. Рідне місто. І раптом з’являються якісь люди. Відчув себе зайвим. Знищується все українське. Гордість кримчан — українська гімназія — перестає функціонувати, прибирається зі стелажів шкільної бібліотеки українська література, під загрозу знищення потрапляє бібліотека, яку наповнила діаспора. У частині україністики вона могла конкурувати з Бібліотекою ім. Вернадського. Дійшло до того, що навіть українську вишивку в етнографічному музеї не вважають українською.

Доля етнічних українців виглядає сумно. Як приклад — журналіст Микола Семена.

Петро Вольвач добре пам’ятає, яким був Крим у перші роки після приєднання до України. Він знає про внесок українців у відродження та розбудову Криму.

Зараз академік Петро Вольвач продовжує активно популяризувати наукові надбання видатної родини. Він домагається присвоєння Інституту садівництва НААН імені Володимира Симиренка, встановлення меморіальної дошки на стіні Київського університету, надання імені Володимира Симиренка одній із вулиць Києва (у столиці є чотири вулиці Мічуріна).

Нагадаємо, цього року виповнилося 85 років від дня арешту та 80 років від дня загибелі Володимира Симиренка. Наш обов’язок гідно вшанувати видатного вченого і великого патріота України.