Повертатися — погана прикмета
НСНУ почала розпадатися з того моменту, як В. Ющенко став Президентом. Чому? Та тому, що мети цього конгломерату партій з досить різними спрямуваннями було досягнуто. А в їхньому багажі більше нічого й ніколи і не було. Парламентські вибори 2006 року лише злегка припинили цей процес і «змазали» реальну картину занепаду та розвалу. Чисто зовнішні різні символи примарної єдності (листівки, програми — «кроки», значки, сумки, папки, бігборди тощо) і самих функціонерів цієї «партії» ввели в оману щодо своєї значущості в суспільстві. А зараз ось такий плачевний фінал...
Що ж робити і що ще можна тут врятувати? Чому б партійних горе-функціонерів у «центрі», які призвели до такого результату, не відправити на звалище історії? Ну, наприклад, заборонити їм займатися політичною діяльністю, скажімо, протягом хоча б 50 років... Це піде на користь і їм самим, і навколишнім людям. Пересічним же ентузіастам на місцях (районного — міського — обласного масштабу) необхідно хоча б виплатити повсюдно затриману зарплату. Все це чесні люди зі своїми сім’ями, яким необхідно якось вижити у наш нелегкий час. Передусім — врятувати людей та їхню довіру! Адже так, як звичайний капітал ніколи більше не повертається туди, де його насильно реприватизували, так і капітал соціальний (суспільний, людський) ніколи не повертається туди, де його обдурили.
