Про асиміляцію українців Кубані
Змістовному, як завжди, матеріалу Сергія Грабовського «Кубанський вузол» і головний біль Москви» («День» №120 — 121 від 13-14 липня 2012 року) бракує для повнішого уявлення про українців на Кубані хіба що зазначення того, що у 1920 — 1930-х роках минулого століття в педагогічних інститутах Краснодара та Ставрополя готували викладачів української мови і літератури для місцевих шкіл.
А от твердження автора, що на Кубані «стрімко знижується кількість тих, хто під час перепису називає себе українцями чи козаками», не видається коректним, оскільки процес такого зниження було завершено ще за радянських часів.
У 1954 — 1966 роках під урочистим грифом «Академія наук СРСР», який засвідчував наукову якість, було видано напрацьовану Інститутом етнографії ім. М. М. Миклухо-Маклая АН СРСР фундаментальну працю «Народи світу» у 18-ти грубезних томах.
У першій книжці тому «Народи Кавказу», яка вийшла друком у першій половині 1960-го (а готували її в попередні роки), було вміщено «Етнічну мапу Кавказу», на якій відповідно відображено етнічний склад населення Кубані. Більша частина території Краснодарського краю забарвлена кольором, який відповідає етноніму «українці».
1964 року видано другу книжку тому «Народи європейської частини СРСР», на відповідній мапі в якій Кубань представлено вже як місцевість, майже повністю заселену росіянами, зазначено кілька мізерних «островів», які засвідчують наявність і українців.
На запитання, чому так сталося: чи то укладачі раніше припустилися помилки і виправили її через чотири роки, чи справді населення регіону миттєво (що важать чотири роки для історії?) змінило свою національність, маємо просту відповідь: хоч як дивно, правильним є друге, оскільки в пізнішому виданні було враховано результати всесоюзного перепису населення 1959 року.
Процес навернення українців Кубані на росіян, який відбувався тоді і який формально зафіксовано в науковому виданні, нині сприймається як свідчення втілення в життя певних принципів радянської національної політики. Сутність і мету, досягненням якої цей процес мав завершитися, недвозначно наприкінці радянської епохи (1988 року) викладено в передмові до історико-етнографічного довідника «Народи світу» (інше «солідне» державне видавництво — «Советская энциклопедия»), а саме: «Якщо в перші роки після Жовтневої революції окремі групи козаків, камчадалів та інші не вважали себе частками російського народу, оскільки дуже відрізнялися від основної його маси говором і культурою, то тепер усі вони мають чітке усвідомлення належності до російської нації». У цьому висновку — констатація завершення процесу асиміляції.
Автор передмови — головний редактор видання Ю. В. Бромлей. Він — дійсний член АН СРСР, двічі лауреат Державної премії СРСР, провідний радянський науковець із теоретичної етнографії, гарно знаючи предмет, із глибоким фаховим розумінням зазначив два чинники, які вирізняють певний народ з-поміж інших: це мова і культура. Не буде їх — народ утратить ідентичність, стане частиною іншого народу.
Із цим не можна не погодитися. Це загальне правило. І українці — не виняток із нього.
