Про фізику без лірики

У №116 «Дня» було опубліковано матеріал професора Національного університету «Острозька академія» Петра Кралюка «Чи потрібна Україні філософія?». В ньому в контексті відношення держави до гуманітарних наук розглядалося питання про роль філософії в розвитку суспільства та держави. Сьогодні тему розуміння (або, швидше, нерозуміння) управлінською елітою та суспільством загалом внеску науки, зокрема фізики, в розв’язання глобальних проблем і про відповідальність учених за можливі наслідки реалізації отриманих ними результатів продовжує доктор фізико-математичних наук, професор Владислав ОЛЬХОВСЬКИЙ.

Рішенням Генеральної Асамблеї ООН 2005 рік оголошено Міжнародним роком фізики. Це рішення було прийняте в ознаменування 100-річчя опублікування легендарних робіт Альберта Ейнштейна, які ввійшли в основу теорії відносності, квантової теорії й теорії броунівського руху. В резолюції підкреслюється, що фізика забезпечує основу в розвитку розуміння природи і є основою успіхів безлічі сьогоднішніх технологій.

Дійсно, на початку ХХI століття стала зрозумілою неминучість істотного внеску фізики в майбутнє розв’язання таких глобальних проблем, як виробництво енергії з принципово нових джерел, захист навколишнього середовища та людського здоров’я. Хоча, одночасно, практично у всіх країнах катастрофічно знижується кількість студентів фізичних спеціальностей і усвідомлення політиками значущості фізики в нашому повсякденному житті. За всіма даними, найгірше справи в цьому плані в Україні, де держава з початку 1990-х років практично повністю перестала фінансувати фізику, а чиновники Міністерства освіти і науки разом із більшістю академіків НАН України, стараючись насамперед забезпечити комфортність науково-організаційної еліти, не приділяють серйозної уваги ні реальному розвитку фундаментальної фізики, ні розвитку університетського утворення на рівні світових стандартів, ні реальному поповненню наукових кадрів найобдарованішою молоддю.

Якщо в багатьох країнах Європи (особливо в Німеччині, Франції, Італії, Польщі та навіть Росії), Америки (і Південної Америки також), Азії (особливо в Китаї та Японії) і навіть Африки й Австралії проводяться заплановані університетською і державною наукою заходи: зустрічі провідних учених-фізиків і докторантів із вчителями, школярами й абітурієнтами з метою науково-популярної пропаганди останніх результатів сучасної фізики, висвітленню маловідомих сторінок життя видатних світових учених (починаючи з Альберта Ейнштейна та Нільса Бора), спеціальні національні конференції, організація міжміських турів-поїздів містами з виставками, лекціями, конференціями, олімпіадами і т. д., то в Україні, та й то лише з ініціативи окремих професорів і докторів наук, проводяться одиничні лекції для нечисленних аудиторій і опубліковані дві-три короткі популярні статті в маловідомих виданнях.

Повчально поглянути на роль фізики в історії людської цивілізації. Будучи основою природознавства, фізика з часів античності (пригадаймо Арістотеля, Архімеда) відігравала важливу роль у розвитку теоретичної думки, філософії, а пізніше — навіть християнського богослов’я. І саме революція фізики на початку ХХ століття привела до переусвідомлення колишніх і зародження нових течій філософії та наукової апологетики християнства. Відкриття радіоактивності в самому кінці ХIХ століття й теоретичні розробки Макса Планка, Альберта Ейнштейна, Нільса Бора та інших фізиків на початку ХХ століття стали причиною перегляду основ фізики, і, по суті, вийшли за рамки фізики, вплинувши на подальший розвиток філософії: відкриття структури атомів й атомних ядер, природи світла і взагалі електромагнітного випромінювання, переусвідомлення концепцій простору та часу, енергії, маси та матерії. З’явилася спеціальна та загальна теорія відносності. Проблеми квантової теорії серйозно підірвали традиційні форми наївного реалізму й сильно вплинули не лише на фізику, але й на інші галузі знань, на наше розуміння людського знання взагалі.

Розроблена А. Ейнштейном загальна теорія відносності внесла свою лепту не лише в розвиток фундаментальних наукових уявлень про гравітацію, про простір і час у космологічних масштабах, але й у перші серйозні спроби (вони продовжуються й досі) наукового пояснення походження Всесвіту і відшукання «історичних документів» про це походження в космічних й астрономічних явищах, що спостерігаються.

Але фізика, як і всі науки, на жаль, служила й силам зла (за допомогою участі в розробках різних видів зброї та військово-технічної бази силових структур). Протягом усієї людської історії, особливо в період світових війн і досі, фізики активно брали участь у розробках засобах масового знищення — аж до винаходу атомної та водневої зброї. Пригадаймо, до чого призвели ініціативи таких відомих фізиків, як Ейнштейн у США та Фльорова в СРСР (відомі листи Ейнштейна Рузвельту та Фльорова Сталіну). А розвиток ядерної енергетики призвів до серйозних екологічних наслідків (пригадаймо Чорнобильську катастрофу, наслідки якої викликають постійну серйозну заклопотаність громадськості України).

Відомо дві протилежних думки серед учених у питанні про відповідальність вченого за результати його роботи. Одні повністю заперечують відповідальність учених за ту шкоду, якої завдає застосування їхніх наукових досягнень у розвитку озброєнь, за ядерну загрозу, за забруднення та знищення природи, переносячи всю відповідальність на державні, політичні та господарські організації. Інші вважають, що працівник навіть «чистої» науки несе відповідальність за те, чому служать результати його праці. Обидвi ці думки дуже категоричні. Явно нереально вимагати від ученого завжди знати про всі можливі наслідки його результатів, але якщо вчений знає про можливості використати його результати не для блага людини, то він зобов’язаний попередити суспільство про це (принаймні, з позицій загальнолюдської гуманності та християнської етики). А. Ейнштейн, дізнавшись про масове ураження людей після вибухів атомних бомб у Японії, дуже переживав, жалкував про лист Рузвельту й потім активно брав участь у русі за обмеження ядерного озброєння.

Зараз як ніколи на вчених- фізиках, як і на інших учених також, лежить величезна відповідальність за результати використання результатів їхньої роботи в розвитку нашої цивілізації. Тому давно вже є потреба у прийнятті Кодексу честі наукового працівника, про який я вже давно говорив і в Українському фізичному товаристві, й у пресі інших країн, і на міжнародних конференціях.