Про культуру святкування

На Черкащині відсвяткували Великдень. Нині готуються до травневих свят. Хтось бідкається, що цьогоріч День Перемоги «затьмарює» День Матері, а хтось просто тішиться з нагоди відпочити та порадіти життю — мовляв, свят забагато не буває.

Світлана СОБОВА, національний волонтер ВООН в Черкаській області:

— На Великдень я до церкви не ходила принципово, бо вважаю, що в цей день люди блазнюють, — навіть невіруючі йдуть туди, аби похвастатися одне перед одним добром, яке є в кошиках. Із подругою пішла просто прогулятися до лісу. Там, до речі, також було багато люду. Чомусь усі вважають, що Христове Воскресіння найкраще відзначати п’яними на природі й обов’язково потім залишити після себе слід на заквітчаній галявині. На носі травневі свята, але вони для мене не мають жодного змістового навантаження. Гадаю, це хороша нагода для людей насолоджуватися змінами природи, гуляти вулицями, вдихати аромати квітучих дерев та проводити час зі своїми дітьми. Поки не планувала, що буду робити в ці дні.

До речі, було б добре, якби День Матері, який цьогоріч припадає на 8 травня, став альтернативою 8 березня! Вважаю, це свято не достатньо популярне, бо немає реклами. Адже для того, аби люди про нього пам’ятали, треба, щоб воно було незмінне і відзначалося щороку в один і той же день.

Олександр СОЛОДАР, письменник і краєзнавець:

— Великдень святкували традиційно — в суботу збирали кошика, вночі пасочку з крашаночками носили освячувати до храму, зранку розговілися. А в неділю після обіду з гостями до лісу на шашлики їздили... От вівторок у нас видався на славу, бо народився син! Отож тепер будь-які вихідні — лише на користь родині.

Надія НІКІФОРОВА, художниця:

— У суботу, напередодні Великодня, садила город на дачі, в Черкаси повернулася дуже стомлена. Але вдома ще залишились незакінчені справи. Тому поспала три години і взялася за хатню роботу. Мила підлогу, фарбувала яйця... Поки впоралась, почало світати. До церкви потрапила, коли служба вже завершилась. Була вражена нескінченним потоком людей. Хтось ішов до церкви, тоді як інші вже поверталися з освяченими кошиками. Ішли сім’ями, прикриваючи запалені свічки. Я такої кількості людей у нашому районі ще не бачила.

Щодо травневих свят, то 1 травня випадає на неділю, а це поминальний день на моїй батьківщині. Поїду на «гробки». 9 травня скоріше за все буду працювати. Якщо буду в цей день у Черкасах, то піду до пам’ятника Батьківщини-Матері на Пагорб Слави. Я кожного року цього дня обов’язково іду подивитись на колону ветеранів, комусь із них завжди дарую квіти.

Володимир ОСИПОВ, директор Черкаського академічного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка:

— Театр зустріне травневі свята на гастролях — саме їдемо до Фінляндії. А відразу після повернення почнемо активно готуватися до традиційного щорічного театрального свята — Міжнародного фестивалю «Сцена людства». Цього року він триватиме з 22 по 29 травня. Хочемо здивувати глядача п’єсою «Водосховище-Черкаси». Над нею зараз працюють київські драматурги на чолі з Наталею Ворожбит, а також актори нашого театру. Вони опитують працівників промисловості, спілкуються з людьми в пологових будинках, у селищі Панському, говорять із молоддю в нічних клубах, записуючи всі розмови на диктофон. Це буде вистава у техніці «вербатім». В Україні вперше реалізовується такий проект. Організаторкою є театральна критиканка Марися Нікітюк. Із 12 по 17 травня вона буде проводити в Києві круглий стіл щодо читань сучасних п’єс. Там буде анонсована й наша п’єса, її представлять режисер Олесь Павлютін та актори нашого театру.

Роман КУЧЕРЕНКО, директор Канівської філії Східноєвропейського університету економіки та менеджменту:

— Великодні свята цього року для мене збіглися з ювілейним днем народження мого сина (йому виповнилося 10 років!), тож свято було подвійним. Святкували в колі родичів, кумів та близьких друзів, а також друзів сина. У таку гарну погоду гріх не вийти на природу, тому відзначали на березі Дніпра — грали у футбол, смажили шашлики. Перед цим, до речі ідеально прибрали територію і після себе теж не залишили слідів.

Насправді в Україні активно культивується стереотип щодо того, що ми відзначаємо забагато свят. Категорично з цим не погоджуюсь. Адже людина прийшла в цей світ для радості, а свята — це й є нагода порадіти, позбутися від сірості буття. У мене немає забобон проти походження свят. Наприклад — День Матері. Цього свята, гадаю, не знає більшість людей, але із роками й воно приживеться. У нас так завжди — все відбувається повільно й поступово, бо ми консервативний народ. Тим часом нехай 1 і 9 травня пов’язані із радянською епохою, але ж і в ній було багато позитивного, і сучасникам є чого повчитися.