Про підняття тарифів на газ
Відгук на статтю Сергія Грабовського «Хто втілює «план Путіна»?» («День» №23 від 12 лютого 2015 року)
Шановна редакціє!
Прочитав у вашій газеті статтю Сергія Грабовського «Хто втілює «план Путіна»?» і вирішив теж відгукнутися на неї. Дуже правильно зауважено, що наша влада діє якось дивно: замість того щоб згуртовувати наших громадян і піклуватися про них (хоча б як за виборців), вона дедалі більше напружує обстановку.
І підняття тарифів зовсім не просте питання.Хочу висловити декілька думок щодо цього.
По-перше,що дає підняття тарифів.
Навіть при компенсації цього підняття малозабезпеченим із багатьох галузей економіки (легка промисловість,харчова...) виводяться колосальні суми грошей, які натомість осідають в кишенях багатих людей. Тобто прірва між багатими та бідними ще більше збільшується і створення середнього класу ще віддаляється. Ще гірше, це гальмує розвиток внутрішнього ринку. Але це ще не все. Збільшується напруга, незадоволення вссредені суспільства, критика влади перетворюється в нерозуміння її дій, а потім,можливо, і в озлобленість та протистояння. Логічним було б ,щоб влада цього уникала,а тут якесь ігнорування запитів суспільства. Так ніби влада сама по собі, а народ сам по собі.
По-друге, чи це єдиний варіант — різке підняття тарифів?
Взагалі-то, уряд повинен це доводити. Я уважно слідкую за такими новинами, але ще не чув,скажімо, такого порівняльного аналізу: за скільки років підняли оплату комунальних послуг, наприклад, у Німеччині чи у Франції від того рівня, що платимо ми, до того рівня, який на сьогодні в них; і співвідношення між проплатою комунальних послуг та рівнем зарплат за ці роки.
На мій погляд, підняття тарифів повинно прив’язуватися до платоспроможності наших громадян, грубо кажучи, до рівня зарплат. Чи є альтернативний шлях вирішення цієї прблеми?
Насамперед, слід чітко розібратися з потребою газу для промисловості та для населення. З кожною складовою потрібно працювати окремо, домагаючись економного використання.
Промисловці повинні чітко знати і усвідомлювати, що вони купуватимуть газ на ринку, а не вигідно — хай переоснащують підприємства або шукають замінники газу.
З газом для населення складніше. При нинішньому рівні споживання внутрішніх джерел не вистачає для опалення будинків. При цьому ми його витрачаємо більше, ніж на Заході. Тут і неутеплені будинки, і неефективні системи опалення (котельні,мережі та інше). На утеплення та нові технології потрібен час і гроші, чого не вистачає. Тому на першому етапі (на сьогодні) необхідно чітко визначити, скільки не вистачає газу для населення та шукати інші джерела енергії всередені країни. Цим ми частково вирішимо проблему диверсифікації енергоджерел та й непорозумінь із МВФ.
Не вдаючись до всебічного аналізу, зверну увагу на один вид джерел — спирт. Площі під цукровим буряком реально збільшити. Спиртзаводів теж вистачає. Звичайно, не все так просто. Спиртом з акцизними марками багато не обігрієш. Тому це повинні бути спиртзаводи, які працюють тільки на замовлення комунальних підприємств. Із мінімумом допуску працівників до готової продукції; з вирішенням проблеми перевезення та заповненням ємностей в котельнях; з безпекою, апаратурою тощо. Це повинно бути відпрацьовано на одному з обласних центрів під контролем уряду за рік, і наступного необхідну кількість котелень перевести на цей вид пального. Паралельно потрібно проводити з участю держави утеплення будинків та встановлення лічильників на тепло, газ та воду.
Таким чином можна плавно підвищувати енергозбереження та збільшувати тарифи до ринкових, не забираючи гроші з економіки та не накладаючи непосильних тягарів на населення.
З повагою
Іван ШЕВЧУК, інженер
