Про різні еліти по різні боки екрану

Що й казати, зустріч була прекрасною. Смію припустити, те, що лишилося за кадром більш ніж двогодинного показу на екрані, було не менш вражаючим.

Зірки першої величини української і зарубіжної естради демонстрували зразки найвищої майстерності, а жанрова розмаїтість потішала найрізноманітніші смаки добірної публіки.

А у мене (та, напевно, не лише у мене) під час концерту зріло внутрішнє роздратування, неприйняття цієї демонстрації музично-гастрономічної і модно-європейсько- одежної пишноти.

Боже збав претендувати на елітну добірність. Однак я, маючи дві вищі освіти, закінчивши аспірантуру з теорії педагогіки, пропрацювавши у сільській школі 41 рік (з них останні 25 директором), маючи всілякі нагороди і звання за працю, ніколи не думав, що наприкінці життя матиму честь перебувати у становищі бидла. Зі страхом дивлюся, як зловісно повзуть вгору ціни на хліб та інші продукти, розуміючи, що я після перенесеного інфаркту не можу купити потрібних ліків, що за одягом я виглядаю на рівні бомжа тощо, а мою знецінену 65-гривневу пенсію не несуть уже восьмий місяць і невідомо, коли принесуть. Якби озвучити ті чорні думки, які гризуть, мов злі собаки, напівголодних людей, що сидять потемки... Зріє дика, некерована злість на все, що діється у нашій «правовій» країні, яка йде до «європейських» стандартів. А тепер ось після двох турів президентських виборів витрачати гроші на проведення референдуму — право народу. А отримувати своєчасно жебрацьку пенсію і зарплату серед законних прав не числиться?
Анатолій МІЛЬШИН, пенсіонер Луганська область, Кременський район, село Новокраснянка