Про роль інтелігенції в українській політиці
Останнім часом ми якось звикли до того, що основні атрибути демократії, що пропонують нам різні телеканали у вигляді політичних ток-шоу, перетворюються на балаган-шоу, в яких обговорення важливих політичних питань переходить у формат базарної лайки. Нічого подібного не було в «Свободі слова» на ICTV, на яку пан Куликов у перший день офіційного початку виборчих перегонів запросив не політиків, а представників інтелігенції. Програма вийшла дуже цікава, доводилося лише шкодувати, що виходила вона в ефір у досить пізній час. Особливо сподобалася мені думка пані Богомолець про те, як вилікувати українських політиків. Лікар-професіонал, справжня інтелігентка, вона, на мій погляд, дуже точно визначила спосіб лікування безнадійно хворої української влади — політична кастрація. Виникає логічне запитання — хто цю процедуру має проводити? На мій погляд, це має робити єдине джерело влади — народ. Процедура ця безболісна, безкровна: пані та панове, не можете — злазьте і відповідайте за свої дії чи бездіяльність. У цьому процесі вирішальна роль, на мій погляд, належить українській інтелігенції. Причому справжній інтелігенції, а не тим пристосуванцям, що займаються обслуговуванням влади. Навіть під час згаданої програми дуже виразно відрізнялися справжні інтелігенти, які говорять те, що мають сказати, від тих, котрі відпрацьовували місце біля годівниці. Але, на жаль, у нас справжніх інтелігентів значно менше величезної армії пристосуванців, для яких місце біля годівниці важливіше за власні переконання.
Згадайте, скільки наших «інтелігентів» кричали «Кучму геть!» після вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. А чому після подій в Голованівському лісі вони не кричать «Юлю геть!»? Адже людське життя — найвища цінність, а перед Богом всі рівні: і журналіст, і селянин. Для людини немає різниці, хто забрав її життя, — міліцейський генерал із центрального апарату чи недоторканний представник вищої законодавчої влади. Чому мовчить інтелігенція? Адже політичній силі, яка прогнила до такого рівня, місце не в парламенті і не в президентському палаці, а на звалищі історії. Повна моральна деградація і нездатність керувати економікою країни (докерувалися, що маємо найбільші темпи падіння ВВП і виробництва, найбільший рівень падіння курсу національної валюти).
А що ж наша інтелігенція? Мовчить? Ні, не мовчить. Можливо, звертається до народу із закликом зберегти країну і на майбутніх виборах не дати жодного голосу за політичних банкротів? Ні, наша інтелігенція звертається за допомогою до світової спільноти, мабуть задля того, щоб зберегти нинішню владу і своє місце біля годівниці при цій владі.
Вилікувати безнадійно хвору українську владу може тільки український народ. А для цього йому потрібно дати право вибору. Очолити цей процес має інтелігенція, а забезпечити право вибору — силовики. Тільки справжній інтелігент інтереси народу ставить вище за власні. У випадку, коли народ женуть на вибори без вибору, наперед визначивши результати волевиявлення, тільки силовики можуть стати на заваді фальсифікації результатів народного волевиявлення, знайти вагомі переконливі аргументи для тих, хто це планує, і попередити, що особисто для них це буде мати трагічні наслідки, а вирок (суду) буде виконано обов’язково.
Найкращого результату в лікуванні української влади буде досягнуто, якщо інтелігент і силовик буде в одній особі.
