Про спільну історію

Уже тривалий час Росією мусується питання спільного підручника з історії України і Росії. Я — мешканець Галичини. Наша спільна історія з Росією (СРСР) тривала півстоліття, починаючи з «золотого вересня» 1939 року, натомість з Польщею — чотириста сорок три роки (1350—1772; 1918—1939 рр.), а з Австрією — сто сорок шість років (1772—1918 рр.).

Думаю, росіянам, як і багатьом східним українцям, буде цікаво дізнатися про спільні історичні віхи Галичини й Австрійської імперії.

З червня 1775 р. вийшов перший указ, що усував значні надужиття панщини; 5 січня1781 р. цісар Йосиф ІІ поновив деякі розпорядження цього указу своєї матері (Марії-Терези) і додав нові пільги для селян, а рівно через рік скасував кріпосну залежність.

У наступні роки свого правління Йосиф ІІ:

— наказав вельможам не віддавати під арешт своїх підданих без достатньої причини (29.11.1782 р);

— скасував обов’язкову нічну варту панщинників (30.06.1783 р);

— за надужиття державних чиновників і орендарів зробив відповідальних самих панів (05.01.1784 р.);

— наказав зарахувати шарварки (спеціальний вид обов’язкових робіт: ремонт шляхів, гребель, містків та ін. без винагороди) до інвентарської (господарські описи) панщини (16.01.1784 р.);

— врегулював престації (обов’язок виконання громадських робіт) далеких перевезень (27.01.1784 р.);

— знову скасував деякі надужиття, що випливали з панщинних відносин (08.03.1784 р.);

— постановив панщинників під загальнодержавне судівництво (09.04.1784 р);

— скасував обмеження щодо одруження панщинників (06.05.1784 р.);

— врегулював панщизняні роботи у дні негоди (21.05.1784 р.);

— встановив безкоштовність патримоніальної (спадкової, належної у спадщину по батькові) юрисдикції для панщинників (у незалежній Україні успадкування майна після смерті родичів обкладається значним податком!) (24.06.1784 р.);

— заборонив дворянам накладати будь-які двірські вироби, харчі, напої і продавати їм (селянам) їх за винятковими цінами (пригадаймо, як у незалежній Україні зарплату виплачували натурою) (17.08.1784 р.);

— намагався вберегти панщинників від руїни у випадку панського банкрутства (23.08.1784 р.);

— видав інструкцію про заснування громадських шпихлірів (складів зерна), запровадження яких було встановлено декретом від 11.03.1784 р. (протилежність тому, що творив Сталін під час Голодомору в УРСР) (19.03.1787 р.);

— заборонив панам міняти свої грунти на селянські (26.04. 1787 р.);

— заборонив панам своїх підданих вбивати у колодки за провини (19.07.1787 р.);

— скасував безплатні роботи панщинників при панських ставах, млинах тощо (04.11.1787 р.).

Відомим нормативним актом, який невдовзі був відмінений після смерті Йосифа ІІ, касував панщину і замінив її на чинш (податок) (17.09.1789 р.).

Продовжуючи цю тему, Іван Франко пише: «Але русини (українці) завжди з пошаною і живою вдячністю згадуватимуть (і згадують) ці розпорядження, які були першими, надзвичайно важливими важелями їх національного відродження, піднявши руське духівництво з того страшного занепаду і занедбання, в якому його залишила Польська Річ Посполита».

А що робила «матушка Росія» для національного відродження малоросів у часи імператриці Катерини ІІ? На це питання можна одержати відповідь, прочитавши статтю Ігоря Сюндюкова «Катерина ІІ і система освіченого рабства», «День», № 227—228, 10—11 грудня 2010 року.

P. S. Якщо б в Україні була премія ім. Володимира Барвінського, то Ви, шановна пані Ларисо, її б одержали першим номером!