Про технологію поглинання

Щоб поглинути, необхідно спочатку своєю свідомістю як інструментом вичленувати, виділити, відмежувати в просторі об’єкт. Далі відмежовану в просторі територію наповнюють своїм змістом. Це відбувається за рахунок емоційно-чуттєвих потоків енергії. Ну, а коли простір угноєно задовільно, починається примітивна фізична експансія, засвоєння за допомогою зубів і кігтів. Отже: відмежування, заповнення, поглинання чи пожирання. У кожному етапі бере участь, домінує свій інструмент з його рисами й особливостями. Навіть вирішивши будувати будинок, ми плануємо місце в просторі своєю свідомістю, відмежовуємо його у природи. У поході, застовпивши місце для намету, теж відмежовуємо його камінням, колодою, парканом із гілок. Це допомагає нашій свідомості механічно зачепитися за ті кордони, що ми виставили. Це більше не дичина, і звірі обходять місце. Як говорив філософ Мераб Мамардашвілі: «Єдине, що ми можемо сказати про нашу свідомість, це те, що воно має межу, відмежоване».

Якою б не була обдарованою людина, все одно їй не подолати таку країну як Україна. Тому в цьому напрямкові працює багато хто і напівсвідомо, і цілком свідомо (Дугін, Бахтєяров, Гундяєв та інші). А результат ми чуємо від російських інтелігентів, противників Путіна, які начебто й проти війни, але «навантажені» так, що постійно заявляють про єдиний простір, спільну історію, єдине коріння. Тобто ціла маса росіян своєю свідомістю механічно заковтує українців, подібно до удава, як жертва. Відмежовує нас від європейського дому. А це — сила!

Заповнення своїм емоційно-чуттєвим туманом відбувається за всією лінією, через ЗМІ, телепрокат, відео, радіотрансляцію. Там акумульовано російськість, як домінуюча, і заповнює вона порожній простір. Емоційно-чуттєва українська сутність навіть і не протиставляє нічого цьому заповненню, толерантна! Це через те, що українські можновладці самі нею не заповнені всупереч заявам про любов до України. Виходить, не українці вони за своїм єством.

Окрім того, Україна засіяна носіями російськості і не лише за мовою, але й за способом жити, переживати, відчувати. Українська чуттєвість — на маргінесі! Її ніхто не розвиває і не розглядає як силу, спроможну не допустити чужого впливу. Агресивна російськість дуже вільно розгортається в просторі доброго, толерантного українця.

Так сталося в Криму, так відбувається і на Донбасі. «А че ждать, дави хохла! Он не будет стрелять!» Масу людей захоплено до торби чужої свідомості, заповнено чужим життям; вони навіть підтримують агресора. Ті, хто має своє несхоже життя і не заповнений російськістю, підлягає депортації, як татари, бо вони не влаштовують, у горлі застрягають. Вони відторгнули російське життя, емоційність, і їх можна лишень убити, заслати, залякати. На це їм і натякнула голова Держдуми Росії, нагадавши про «зраду».

У контексті вищесказаного хотілося б запитати у Президента, прем’єр-міністра, голови Ради, наших гарантів і обранців: «Що за гру ви ведете? Що вами робиться конкретно щодо відмежування простору України від згубного, шкідливого російського туману?» Здається, окрім слабких заяв про суверенність України — нічого! Здається, ви самі ще не вийшли з країни рад, наприклад, економічно. І через це сюди пруть невдоволені Путіним, які несуть брехню про єдине коріння, один простір. Їм ніхто не опирається, не проводить лікнепи з історії України, та ще й транслюють це марення для слухачів. Невже наступний етап мирного з’ясування стосунків з ворогом буде повернення до спільного коріння? Стара брехня в обгортці нової стратегії 3000 року. Наша людська справа: не дозволити нав’язати Україні спільне ярмо для поневолених народів, чим і є той спільний простір. Не дати нав’язати українцеві єдиний простір з хворим «російським світом». Потім потрібно заповнити цей простір українським змістом, саме він не дасть заразитися бацилою «величі Росії». Тоді й не станеться відкушування території «Іваном біснуватим». А кожен кущ битиме в обличчя, кожен камінь потрапить під ногу загарбника. Але, наразі, дозволяють втягати Україну до торби Росії і підливати «наркотичного соусу» для майбутньої експансії. І кричать про нелюдяну війну. Де реальні кроки?

Рашизм — це така форма життя, яка поглинає природне добро, вистраждані цінності, матеріальні цінності, психічне єство ближчих народів. І нам потрібен імунітет від цієї хвороби!

А. Терлєєв, Букрин