Про здоровий націоналізм

Засоби масової інформації все частіше передають повідомлення про масові акції протесту з нагоди проведення різноманітних міжнародних конференцій, форумів та інших заходів, на яких розглядаються питання трансконтинентального співробітництва. Так, у червні 2001 року антиглобалістські акції пройшли у Гетеборзі (Швеція). У липні того ж року понад 100 тисяч противників глобалізації вийшли на демонстрацію в Генуї, де проходила зустріч країн «Великої сімки» та Росії. При цьому демонстранти загрожували використанням хімічних засобів. Фактично проти глобалізації висловився один із найбільших моральних авторитетів сучасності — папа Римський Іван Павло II.

Аналіз згаданих подій та динаміка розвитку світових суспільних процесів свідчить, що проблема глобалізації, її можливих негативних наслідків та спроб їхньої нейтралізації стає однією з домінуючих у державній політиці різних країн.

На жаль, явище глобалізму ще не стало предметом детального вивчення в Україні, зокрема, органи державної влади не завжди приділяють цьому питанню належну увагу. Однак це не означає, що процеси глобалізму оминуть Україну чи не позначаться на її майбутньому. Що більше, його негативні наслідки Україна починає відчувати. Скажімо, російські транснаціональні корпорації вже «окупували» економіку України. Відбувається т.зв. «американізація» культурного й духовного життя. Україна все відчутніше дистанціюється від невеликого кола провідних країн, що може призвести до її повної маргіналізації. Яскравий приклад — події довкола українського острова Коса Тузла, коли провідні європейські держави та США проігнорували агресивні наміри Москви й залишили Україну віч- на-віч з можливим окупантом.

Як устояти в цьому динамічному, складному й неоднозначному світі? Це питання актуальне для багатьох країн. Відповідь на нього приречена шукати й Україна.

Насамперед необхідно усвідомити, що глобалізація — явище об’єктивне, а тому важливо з’ясувати не лише її згубні наслідки, а й причини, що їх породжують. Чимало фахівців вважають, що свідомою чи підсвідомою мотивацією глобалізаційного процесу є інтегральна потреба в підвищенні рівня безпеки. Однак, зважаючи на те, що в сучасній світовій будові існують інтереси різних націй, реальні наслідки глобалізації не можуть бути однаково позитивними для всіх. Саме в цьому причина масових антиглобалістських виступів.

Так чи інакше, але саме нація стає головним об’єктом глобалізації, а значить, нація може унеможливити її негативні наслідки. До речі, неналежне усвідомлення місця та ролі нації як суспільно-історичного явища призводить до невдач при локалізації негативних наслідків глобалізації.

Більшість аналітиків вважає, що реальною протидією руйнівним впливам глобалізації стане економічне піднесення України та проведення ефективної соціальної політики. Очевидно, що це важлива, але недостатня передумова. Глобалізм — явище суспільне, і його не можна трактувати виключно в площині економічних чи соціальних трансформацій. На думку відомого українського дослідника глобалізації Ернста Заграви, сьогодні необхідно переосмислити роль нації-держави як суспільного інституту. На зорі новітньої незалежності внаслідок реалізації неоліберального курсу держава втратила чимало притаманних їй функцій. Зокрема, в результаті грабіжницької приватизації вона втратила контроль над багатьма підприємствами стратегічного значення. Натомість у добу глобалізації лише ті держави, які опираються на власні великі корпорації, середні й дрібні підприємства, національну економіку, можуть реально конкурувати з провідними транснаціональними корпораціями. Іншими словами — держава має бути не об’єктом глобалізації, а опорною силою, здатною чинити опір економічній чи культурній експансії. При цьому важливо пам’ятати ще одну істину: найбільш стабільними суб’єктами міждержавних стосунків є нації, де культура, мораль і духовність стоять на найвищих щаблях суспільної ієрархії. «Кожна культура в світі — це спосіб пристосування певної нації до умов свого життя. Скільки націй, стільки культур і стільки способів пристосування», — справедливо стверджує Заграва.

Першою ознакою національної держави, яка опиратиметься на силу національних корпорацій, буде її ставлення до української культури. Сьогодні державне фінансування культури становить лише 0,4% від ВВП. Це говорить про одне: Україна ще не стала національною державою, а тому є беззахисною перед негативними впливами глобалізму.

Глобалізм — це передусім виклик еліті суспільства. Політичний провід нації має осягнути незаперечну істину: лише націоналізм, як опертя на економічну й культурну силу нації, спроможний перемогти на перший погляд нездоланну міць глобалізації.