«Продана» революція

У дні помаранчевої революції я, москвич, абсолютно свідомо поїхав до Києва, і цей лист — роздуми очевидця про побачене і про російсько-українські відносини.

Найбільше враження на мене справили кияни. Передусім — своєю теплотою, душевністю і толерантністю. Вразила та легкість, із якою абсолютно незнайомі мені люди (молоде подружжя Олексій і Ксенія), довідавшись, як здалека я приїхав підтримати їхню революцію, відразу ж погодилися поселити мене в своєму однокімнатному помешканні на кілька днів, що розтяглися на два тижні. При цьому вони навідріз відмовилися від будь-яких грошей, незважаючи на те, що моє перебування в їхньому тісному родинному колі явно не пішло на користь їхньому бюджету. На додачу до цього, практично кожен день для мене починався з екскурсії визначними місцями Києва, яка провадилася главою родини — Олексієм.

Абсолютна більшість українців, побачивши російський прапор із прив’язаною до нього жовтогарячою стрічкою, розпливалися в усмішці. Багато хто підходив, говорячи: «Дозвольте потиснути вашу мужню руку» — або: «Дякуємо, що ви з нами, нам дуже приємно». Коли я з ким-небудь ішов Майданом, найбільш активні групи скандували: «Мо-лод-ці!» чи «Ро-сія!». Постійно питали, що в нас у Москві думають про події в Україні, висловлювали свій жаль з приводу незграбної поведінки Путіна і тут же запевняли в продовженні добросусідських відносин із братнім російським народом, прохали розповісти «у себе в Росії» правду про революцію. Часто і наполегливо мене пригощали бутербродами та пиріжками, поїли чаєм і горілкою. Постійно запрошували до себе в гості попоїсти, помитися чи пожити. По декілька разів на день я давав інтерв’ю, переважно українським ЗМІ.

«На прапор» підходило і багато росіян. Ось далеко не повна географія «російського Майдану»: Москва, Санкт-Петербург, Калінінград, Твер, Ярославль, Нижній Новгород, Іркутськ, Ростов-на-Дону, Адигея, Сахалін, Нєфтєюганськ, Тамбов, Сиктивкар, Сочі. Дуже тепло на Майдані приймали виступи росіян: Нємцова, Доренка, Піантковського, Шевчука та інших. Їм обов’язково скандували: «Мо- ло-дець!», «Україна і Росія!». Загалом, незважаючи на всі старання товариша Путіна і К о , їм так і не вдалося створити з Росії образу ворога і посварити справді братні народи.

Але ось коли після двох тижнів, проведених у революційному Києві, я повернувся до Москви, то тут мені, нерозумному, всі навперебій стали пояснювати, що ж насправді відбувалося в столиці України. Виявляється, ніякої народної революції й не було! Просто Америка хоче зробити з України свій 51 й штат, відгороджений від Росії частоколом і глибоким ровом із крокодилами. З цією метою Штати за доступною ціною повністю купили колишнього українського прем’єр-міністра Ющенка (у якого до того ж дружина — американка і, само собою зрозуміло, агент ЦРУ) і всю його команду. Для протягування свого кандидата на посаду президента агенти імперіалізму наповнили весь Київ, а заодно і десятки великих міст України, фашистськими молодчиками з УНА-УНСО, які зганяли нещасних українців палицями на головні міські майдани і примушували їх скандувати перед телекамерами «Ю щен-ко!». Інайцікавіше, що багатьма вся ця нісенітниця вимовляється зі щирим переконанням у своїй правоті й з упевненістю в тому, що інакше й бути не може.

Більшість росіян просто не могли повірити своїм очам, бачачи, як якісь там «хохли» раптом виявилися мужнім, вільнолюбним народом із чудовим почуттям власної гідності. Виявляється, в Україні дійсно сформувалося справжнє громадянське суспільство, спроможне не лише зробити свій самостійний і усвідомлений вибір, а й відстояти його.

Демонстративне небажання українського народу підкорятися волі Кремля поставило жирний хрест на будь- яких спробах реалізації неоімперських проектів. Тут усе, як у якомусь акціонерному товаристві. Якщо в Росії є «контрольний пакет акцій» на території колишнього СРСР, то в України — «блокуючий». І без згоди останньої неможливе прийняття будь-якої важливої ухвали «корпорації». Але це піде лише на користь Росії, бо досвід післявоєнних Німеччини та Японії наочно показує, що якісний перелом у розвитку колишньої метрополії можливий лише після її відмови від імперських амбіцій.

Справді, так уже склалося, що для більшості країн, у тому числі на пострадянському просторі, США виявилися більш привабливими, аніж Росія. І в цьому немає нічого дивного. Адже Америка і благополучніше, і вільніше Росії, та й не лише її однієї. Точно так само для дівчини, яка шукає собі супутника життя, багатий і гарний юнак привабливіший за потворного обідранця. Крім того, Росії абсолютно нічого протиставити Америці в ідеологічному плані. Якщо США уособлюють собою цитадель свободи і демократії, під прапори яких переходять все більше країн (досить пригадати кількість демократичних держав на початку ХХ століття і нині), то всі спроби російських правителів підпорядкувати своїй владі якомога більше народів під ідеологічною начинкою спочатку порятунку їх від невірних («Москва — третій Рим»), потім від гніту капіталу (Всесвітній комуністичний інтернаціонал), незмінно закінчувалися провалом. І сьогодні Росії залишається тільки малопривабливий для сусідів ізоляціонізм.

Але далеко не все в цьому світі, що робиться для встановлення демократичного правління в тій чи іншій країні, відбувається за прямою вказівкою США чи за їхньої безпосередньої підтримки. Точно так само можна з повною упевненістю сказати, що в Україні більш ніж досить своїх цілком заможних людей, які самі зацікавлені у своєму вільному та благополучному майбутньому і щиро хочуть гідного майбутнього для своїх дітей.

Але найстрашніше станеться, якщо В. Путін не пробачить «зради» українцям і почне душити їх економічними санкціями. Адже інструментів у нього для цього більш ніж достатньо. Але тоді Росія вже абсолютно точно назавжди «втратить» братню Україну. Сподіватимемося, що все ж таки розум і здоровий прагматизм переважать емоції й наші країни продовжать взаємовигідну співпрацю.

Що ж до самої України, то насправді там ніхто не ідеалізує Ющенка. Всі розуміють, що за ним також стоять свої сили зі своїми інтересами. Просто головне, що «стоїть» за Ющенком, — це цивілізоване європейське майбутнє. Ну, а якщо Ющенко припускатиметься грубих помилок або піде «не туди», то я впевнений, що громадянське суспільство, яке сформувалося в Україні, зуміє поставити нову владу на місце. Адже саме український народ своїми активними і солідарними діями показав іншим народам, і передусім у СНД, прекрасний приклад безкровної національно-визвольної боротьби.

Слава Україні та українцям!

ІНША ДУМКА

Для усього світу стало очевидним, що США брутальним чином втрутилися у виборчу кампанію з виборів президента України. Помаранчева революція, проведена Віктором Ющенком і всією його командою після другого туру голосування, — це заздалегідь відмінно підготовлений сценарій за фінансової підтримки США. Чинний Президент Леонід Кучма, бачачи небезпечну ситуацію в країні, мовчав, відсиджуючи «у кущах». Своєю «холоднокровністю» він дав можливість «помаранчевому путчу» творити в Україні «беспредел»... Почуття розуму багатьох залишило, а гроші затьмарили очі. Я не приховую, що деякі з наших студентів, пенсіонерів і навіть шахтарів (здебільшого молодь) їздили в Київ, щоб добре заробити й одягнути свої родини.

Так, ми програли, тому що не захотіли громадянської війни. Але у своїх серцях назавжди зберегли честь, совість і шляхетність.