Псевдоархітектурна навала
Забудова історико-культурної території Києва «хмарочосами» та іншими архітектурними монстрами набуває катастрофічних масштабів. Знищуються унікальні пам’ятки історії, неповторні садово-паркові ландшафти. На очах спотворюється обличчя одного з найкрасивіших міст Європи. Протести киян, провідних архітекторів, мистецтвознавців, усіх, кому небайдужа доля Києва, ігноруються. Кожній людині, навіть не втаємниченій у тонкощі архітектурної мудрості, зрозуміло, що в історичному центрі будь-якого міста будівельні роботи мають бути спрямовані на збереження й реставрацію пам’яток архітектури, історичного та культурного середовища, яке не менш важливе, ніж екологічне. А тут мова йде про Київ, про витоки, про національні святині.
Публікація матеріалу «Триває «ущільнення» центру столиці» («День» від 27 січня ц.р.) пролунала черговим сигналом «SOS» проти наступу будівельної гігантоманії. Складається враження, що столична влада намагається зробити з Києва другий Нью-Йорк. Але те, що личить місту, збудованому піонерами, які відкрили для себе нову землю, в предковічному Києві має вигляд архітектурної провінційності в найгіршому розумінні слова. Фактично Київ перебудовується у Нью-Васюки.
Представлена читачам фотографія проекту «хмарочосу» по вулиці Басейній, який, на думку Сергія Бабушкіна, викликає почуття заздрості в його критиків, насправді справляє зовсім інше враження. Особисто для мене сприйняття «тридцятиповерхівки» втілюється в одному слові — «жах». Не з погляду недосконалості самого проекту, а від того, що такі споруди в центрі міста, крім численних незручностей для киян, виконуватимуть функцію «страхопуда» для туристів. Крім того, виникає почуття ніяковості за те, що нові проекти та забудови мають характер псевдоархітектурної навали, колонізації. Проти волі жителів столиці, не враховуючи думки фахівців і громадськості, заповідні місця столиці спотворюють чужорідними спорудами. Неможливо уявити, щоб в Афінах поблизу Парфенону могли будувати фітнес-центр або хмарочос. Софія Київська для України та для Європи — така ж культурно-історична святиня, як і давньогрецький Парфенон.
Якщо «прикрашання» Києва псевдоархітектурою пов’язане з його столичним статусом, то чому б заради збереження міста-легенди, міста-саду не побудувати нову, адміністративну столицю? На такому будівництві невичерпна творча енергія шанувальників «хмарочосів» набула б конструктивного змісту.
