Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

П’єса «Наталка Полтавка» — у сільській стодолі

Про «театр» колишніх остарбайтерів у Городку
12 червня, 14:36

Куди б гірка доля не закинула українця — на Соловки, Воркуту, Інту, чи якусь іншу невість, його життєздатна сила проросте і утвердиться, здавалося б, у безвиході.

Навіть за колючим дротом таборів ГУЛАГу наші відомі та невідомі режисери і артисти ставили п’єси, священики проводили богослужіння, патріоти колядували, віншували одне одного по святах.

Червень 1945 року. По гостинцю Перемишль — Львів на схід потоком їдуть і йдуть пішки демобілізовані солдати, валки «студебекерів» везуть трофеї: від фабрично-заводського устаткування товарів побуту до звичайної мануфактури. По узбіччю шляху німецькі бауери (із сім’ями, дружинами і дітьми на возах, як заручниками) женуть череду племінних чорно-білої масті корів-»голландок». Втомлено бредуть, тягнучи за собою дерев’яні візочки з клунками, валізами і іншим крамом, колишні «остарбайтери». По селах, на імпровізованих ярмарках, іде жвавий товарообмін німецьких виробів на галицький хліб, сало, горілку.

Найбільшим попитом у місцевих користуються наручні годинники, швейні голки, нитки, особливо для вишивання муліне, дитячі іграшки. На ніч подорожні ставлять шатра, намети або ж просяться до людей на ночівлю.

Одна така ватага «повертальників» зупинилась на ночівлю у передмісті містечка Городок. Повечеряли, що їм Бог послав, сіли в коло і заспівали. Були це артисти харківського музично-драматичного театру, яких німецькі окупанти вивезли на примусові роботи. Залізничні вагони, що було їм обіцяно для подальшої дороги додому, на станції не подавали, бо ешелони везли з Німеччини щось більш потрібне, ніж ці «остарбайтери», ставлення до яких у радянської влади було більш негативним: «На фашистов, гады, работали...»

А жити треба, вечорами артисти співали, розігрували інтермедії, читали поезії Т. Шевченка, «Енеїду» І. Котляревського, а вдячні слухачі, що збирались на концерт, «вхідні квитки» оплачували продуктами.

Старший групи артистів, якого всі називали «режисером», у передчутті довгого побуту в Городку, надумав поставити п’єсу «Наталка Полтавка». «Театр», а заодно і як гуртожиток для артистів, обладнали в стодолі місцевого газди, очевидно, «завзятого театрала», із реквізитом і деякими музичними інструментами допомогли просвітяни.

Понад місяць, під стріхою стодоли, вечорами лунали арії Наталки, Петра, Терпелихи, партії  Виборного і Миколи.

На замовлення слухачів (навіть із навколишніх сіл) виконувались уривки з опери «Запорожець за Дунаєм» й інша українська класика. Під осінь заметушилося НКВД, для якого всілякий організований гурт людей був великою небезпекою. Однієї ночі пригнали в городоцьке передмістя криті брезентом вантажівки, і артистів, що так полюбились галичанам, кудись повезли.

Пізніше ходили чутки, що завезли їх в місто Золочів, де примусили працювати на копальні бурого вугілля.

Мені запам’яталося лише прізвище «режисера» — Вадим Грибачевський. Ще пам’ятаю невеличкого, вертлявого артиста комічного амплуа, який, очевидно, був не з Харкова, бо друзі називали його «приблудою».

Яка подальша доля цього «театру під стріхою», я не знаю. Із ностальгічним щемом не пропускаю можливості знову подивитися цю чудову п’єсу, що таким дивним чином увійшла в моє дитинство.

Володимир ГИЖИЙ, Львівщина

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати