Рамки для кандидата

Дорогі співвітчизники!

Звертається до Вас фронтовик Другої світової. Наближаються вибори президента України. Питання, кого обрати? Моя особиста думка і порада вам, мої дорогі виборці, думаю, що мого досвіду вже вистачає (бо вже треба збиратися туди...). Я пережив Петроградську блокаду з червня 41-го року до червня 42- го року, відпрацював (робітником) 45 календарних років, сімдесят з гаком уже прожив, війну закінчив у Австрії (дещо бачив, дещо чув...), двох онуків поженив... Хіба мало? Так от, коли настане день виборів, обміркуйте кожну кандидатуру, а їх буде не одна, до кісточок, аби ваш обранець уписався у такі рамки: 1. Державник має бути, як Володимир Великий; 2. Чесний, як академік Микола Амосов; 3. Патріот, як Тарас Григорович Шевченко.

На додаток до роздумів. Знаю дві приказки, щиро народних, мудрі люди ними користуються:

1. Одна справа — язика терти, друга — плуга перти.

2. Язик дано людині — аби гарно зуміла свої думки заховати.

Охорони вас господь від помилок та від неучасті у цих виборах. Ще прошу не дуже звертати увагу на велику за них і від них пропаганду.

Ой, як навчилися вони, ще за радянських часів, гарно «співати», а ще гарніше — нас дурити. Благаю — добре прислухайтесь до свого внутрішнього голосу, та зробіть, як совість радить.

З повагою до вас, учасник боїв Корсунь-Шевченківської битви, радист-солдат 3-ої Гвардійської повітряно-десантної дивізії КIЩЕНКО Георгій Маркович.

Додаток до першого звернення.

Герої «победи» і «жертви». Усі правителі усіх народів щиро вітали і шанували своїх вояків, які, не жаліючи свого життя, зі зброєю у руках захищали свій народ і Вітчизну. У російського письменника Мамина- Сибіряка в романі «Золото» або «Приваловские миллионы» (пробачте, дід забувся) є такі слова: «Не главное выиграть победу, а главное — воспользоваться ее плодами». Ось така доля спіткала нашу вітчизну і наших фронтовиків Другої світової. За сорок п'ять календарних років сумлінної праці я заробив 131 руб. пенсії, а отримую зараз разом з фронтовими і інфляцією — 90 гривень, заощадження наші прикарманили керманичі наші... Не віддають... А самi при собі царську охорону мають, літаки персональні, вілли, «мерси», «джипи» і т.д. А що б з цим було, якби їх Гітлер покорив?.. Яка ж у них обмежена совість, честь і елементарна невдячність.

А зараз пару слів про «жертви» війни. Переведіть зір на «переможених» — німців. Наші чиновники везуть до нас увесь їхній непотріб (навіть з мерців) і розпродають нашому приниженому (нашими же чиновниками) народу.

У мене бракує слів про це казати...

В душі безмежна образа, а в очах — гіркi сльози...

До 9-го Травня видали гірку подачку — 20 гривень... Знову питання, яку ж совість треба мати, аби такі «великі» — «превеликі» гроші заплатити фронтовику?..

Умом вас, «братці», не понять?..

Пробачте за помилки, за тон, за прямоту. Виправляти мене вже буде українська земля, яка стала менi дуже рiдною.