Реплiка

Iз надією на свою землю

Я, закоренілий оптиміст, свято вірю в те, що в серпні-вересні цього року Президент нарешті почне виконувати свої передвиборні обіцянки щодо подвоєння пенсій і латок та видасть не менше ніж по 250 гривень кожному «з тумбочки», бо обіцяне «покращення життя вже сьогодні» ПР не відміняла. Але, як кажуть, «на бога надійся, а сам не плошай», а тому доведеться повзати біля грядок із надією, що матінка-природа не викине який-небудь злий жарт у вигляді нищівної спеки, граду чи буревію. З такими ж надіями працювало на своїй землі покоління наших дідів — куркулів, покоління наших батьків — кріпаків селян-колгоспників на відібраній землі, що стала для них чужою. Переконаний, що завдання нинішнього покоління громадян України — зробити все можливе і неможливе для того, щоб на українській землі-годувальниці працювали і були її власниками фермери — діти й онуки нашого покоління, а не наймані робітники олігархів-латифундистів різних країн.

Ліки від депресії

Виявляється, що проти весняної депресії є для мене чудові ліки: побачити у «Підсумках дня» на «5 каналі» дорогих мені людей — Ларису Івшину, Оксану Пахльовську, почути про презентацію книжки І. Дзюби «Є поети для епох». Ліки подіяли. І знову продовжується життя у «злагоді з самою собою».