Резерви здорового глузду
Давно відома істина, що гроші — це кров економіки. Як здоров’я людського організму залежить від якості кровообігу, так само і стан економіки залежить від кругообігу фінансів. Чим якісніший цей кругообіг, чим більше бюджет країни наповнений фінансами, тим здоровіший стан економіки. А це означає, що нормально працюють усі бюджетоформуючі ланки держави — промисловість, сільське господарство, торгівля. Тоді належними податками наповнюється скарбниця, належним чином ідуть відрахування на освіту, охорону здоров’я, розвиток науки, оборону країни. Здається, виголошуються прописні істини, загальні засади здорового глузду. Проте давайте глянемо, що впродовж майже двох десятиліть незалежності України діється в економіці. За приклад можна взяти нафтопереробну промисловість, в якій уже сорок восьмий рік працює автор.
Нафтопереробка України зупинилася в своєму розвитку ще в 70-ті роки минулого століття. Здавалося б, приватизуючи нафтопереробні заводи (НПЗ), їхні власники мали б бути зацікавленими, щоб негайно ці НПЗ модернізувати, перейти від стародавніх процесів до енергозберігаючих, екологічно безпечних новітніх технологій, котрі забезпечували б виробництво високоякісної та конкурентоспроможної на світовому ринку продукції. Тоді б, з огляду на сумарну проектну потужність усіх НПЗ країни, яка складала на момент входження в незалежність 60 млн. тонн переробки нафти, нафтопереробна промисловість України передавала б ПОДАТКАМИ В БЮДЖЕТ УКРАЇНИ ЩОРІЧНО ПОНАД ДЕСЯТЬ МІЛЬЯРДІВ ГРИВЕНЬ!!! І це лише одна нафтопереробна галузь. Тож виникає просте запитання — чому власники НПЗ не проводять модернізацію своїх заводів, ЧОМУ ВЛАДА, яка має частину державної власності на цих заводах, НІЯК не впливає на процеси модернізації технологічних процесів, на забезпечення НПЗ нафтою, на БЕЗПЕРЕРВНУ роботу цих заводів. Адже бюджет країни щорічно, наголошую, щорічно(!) втрачає понад десять мільярдів гривень ЛИШЕ від нафтопереробної промисловості. І ВСЕ ЦЕ ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО ЧАСТИНА НПЗ ПРАЦЮЄ ЛИШЕ НА НЕЗНАЧНУ ДОЛЮ ВІД ПРОЕКТНОЇ ПОТУЖНОСТІ, А ЧАСТИНА ПРАКТИЧНО НЕ ПРАЦЮЄ ЗОВСІМ.
На мою думку, необхідно законодавчо забезпечити «правила гри» між державою і власниками. Коли власник підприємства, особливо підприємства стратегічної важливості, не може або не хоче забезпечити належне функціонування свого підприємства, тоді повинні «автоматом» спрацьовувати механізми переходу цього підприємства в державне підпорядкування до моменту знаходження більш ефективного власника.
