РЕЗОНАНС

Довіряй, але перевіряй

(Відгук на статтю Дмитра ДЕСЯТЕРИКА «Кінець світу скасовується», «День» №71, середа, 25 квітня 2007)

Газета «День» мені особливо подобається тим, що публікує матеріали, спираючись на потреби читачів, а не на смаки більшості. Остання довічна стаття про К. Воннегута все про те ж, про що він не втомлювався повторювати все своє життя: цінність і значущість будь-якої людської особистості одвічна. Вона невідтворна й не може бути підмінена нічим іншим. У радянські часи нас лякали будь-якою невідповідністю із загальноприйнятним. Зараз нас продовжують лякати цим самим. Тільки поняття про загальноприйнятне дещо змінилося, «підфарбувалося». Однак по суті залишилося все тим самим. До пріоритету людської особистості всі так само далекі, як і десятиріччя, сторіччя назад. Але, все-таки, дещо в чому не хочеться погодитися з відомою людиною ХХ ст. Наш «День» уже десять років живе й щодня радує своїх читачів статтями. Нехай це виключення, нехай це підтверджує якесь зовсім безглузде жорстоке правило, ми все-таки назавжди залишимося вірні йому, — такому виключенню, такій «дрібниці», такій «незначності», такій меншості...

Адже чи є сенс завжди довіряти тільки більшості? Вона вже склалася, сформувалася, вже всім і скрізь користується. Із меншістю ж нічого конкретно не зрозуміло. Вона ніколи й не складається остаточно, не костеніє назавжди — залишається вірною своєму вмісту й сущому. Чому б і нам їй тоді не довіритися?

«Красивий» жест

(Відгук на статтю Дмитра ПАВЛИЧКА «Вибачаємо і просимо пробачення», «День» №73, п’ятниця, 27 квітня 2007)

Якщо б Польща змiцнила свої зв’язки з Україною, це був би мирний і благородний жест з її сторони, який, фактично, проголосив би колишні історичні, княжеські землі автономією Української Республіки та крім цього посприяв би поверненню українців, вивезених під час операції «Вісла». Цей жест приніс би Польщі також визнання її світом як моральної і політичної сили, приніс би визнання справедливої приналежності західних польських історичних земель, окупованих під час Другої світової війни.

Маємо те, що маємо

(Відгук на статтю Тараса ТКАЧЕНКА, Олександра БУКОВСЬКОГО «Дорогою українців», «День» №67, четвер, 19 квітня 2007)

Перш за все хотілося б подякувати авторам за статтю. Я сама рік працювала у Римі. Не можу сказати, що відчувала надто зверхнє чи зневажливе ставлення, хоча, безперечно, деяка настороженість італійців до українських заробітчан відчувалась.Ще дуже важливо, в яку сім’ю потрапиш, оскільки працювати в людей, які відверто знущаються, звичайно, неможливо. А такі випадки траплялися навіть серед моїх знайомих. Звичайно, працювати краще вдома, якщо маєш безпечні умови праці, стабільну, не говорячи вже про достойну зарплату, але на сьогоднішній день, на жаль, маємо те, що маємо.