Різні війни – один стиль

Йшов далекий 1223 рік. Тумени Субудая одноокого щойно перемогли у битві на річці Калка розрізнені війська руських князів. Зараз вони довго і безрезультатно штурмували укріплений табір дружини князя київського Мстислава Романовича. Не допомагали ні безупинні штурми, ні погрози лютою смертю киянам, якщо ті не здадуться. Табір був неприступним.

Субудай з тривогою поглядав у степ: а що, як інші руські князі з дружинами теж повернуться? Якщо в битві, що відбулася кілька днів тому, вдалося заманити дружини русичів у пастку, то тепер доведеться втікати вже по-справжньому. І підступний одноокий темник кривавого Чингіза пішов на військову хитрість. Він оголосив оточеним киянам, що дозволить їм вільно повернутися додому, але за однієї умови: якщо вони вийдуть з укріпленого табору без зброї. Для себе ж Субудай вирішив, що коли кияни не піддадуться і на це його прохання, вночі монголи підуть у степ до повноводного Ітіля (річка Волга).

Русичі аж ніяк не були схильні здаватися. Але полохливий князь київський Мстислав Романович, який уже не вірив у порятунок, у надії зберегти своє життя повірив слову монголів.

Беззбройні кияни вийшли з табору і тут на них налетіла монгольська кіннота. Хоч воїни і вступали в рукопашну з монголами, останній бій закінчився дуже швидко: кияни були порубані, а Мстислав Романович та інші князі були полонені та роздушені під дошками, на яких сиділа, святкуючи підлу перемогу, монгольська знать. Про віроломство монголів потім оповістили Русь троє воїнів, що дивом вижили.

Йшов куди ближчий 1941 рік. Німецька армія рвалася до Ленінграда. Під Великими Луками на них чекала оборонна лінія червоноармійців. Щоби прорвати її, нацисти пішли на військову підлість: перед собою погнали на окопи червоних старих, жінок та дітей у надії, що по своїх ті не стрілятимуть. Та в кулеметників НКВС рука не здригнулася: мирне населення було безжально розстріляне.

Десь за місяць цього ж 1941 року енкавеесівці, відступаючи із Запоріжжя, підірвали греблю Дніпрогесу. Величезна хвиля помчала берегом Дніпра до Чорного моря. Населення про біду комуністи не попередили. Людські втрати від цієї руйнівної хвилі оцінюють у 60 тисяч чоловік, третина з них — українські діти, яких не врятувало те, що їхні батьки вже воювали на фронті «за Родіну, за Сталіна».

Січень 2000 року. Для мирного населення заблокованого Грозного росіяни створюють коридор. Коли колона цивільних відійшла від міста, росіяни їх розстріляли. Кількість загиблих досі невідома.

А ось 2014 рік, весна. Російські бандити зупиняють колони наших військ за допомогою мирного населення — жінок та дітей, які перекривають дорогу. Із-за спин мирного населення стріляють у наших військових. Наші по дітях стріляти не змогли.

Цей же 2014 рік. Регулярна армія Росії віроломно вторгається на український Донбас і оточує українські війська в Іловайську. Після кровопролитних боїв та перемовин росіяни дають нашим військам нібито «зелений коридор», насправді ж безжально розстрілюють тих, хто вийшов, з усіх видів зброї.

2015 рік. Розуміючи, що вони не можуть взяти Дебальцеве, донецько-російські бандити та регулярні російські війська розтрощують місто, в якому є мирне населення (до речі, у своїй більшості проросійське) вдрузки з усіх видів сучасної високоруйнівної зброї: за оцінками міжнародних спостерігачів, у Дебальцевому загинуло півтисячі мирних мешканців.

Тепер скажіть мені, чим відрізняються між собою Чингізхан та його дика орда зразка 1223 року, Сталін та його «доблесні» енкавеесівці зразка 1941 року та Путін, російські вояки та путінські улюбленці з кривавої «Новоросії» зразка 2014 — 2015 років. Як бачите, війни розкидані у часовому проміжку восьми століть, але стиль їх ведення не змінився!

Чи бачить це Європа? Чи усвідомлюють народи Європи, що російська орда зразка 2015 року, якщо їй вдасться завоювати Україну, наступатиме на них так: російська воєнщина гнатиме поперед себе жінок і дітей тієї країни, яку прагне підкорити, заблоковані міста випалюватимуть «градами», а оточених військових, звільнених під «найчесніше слово усіх часів і народів» від росіян розстрілюватимуть з усіх видів зброї?

Люди, схаменіться, не бійтеся російського ведмедя! Його ще можна зупинити! І аж ніяк не «мінськими ілюзіями» (ой, вибачте, домовленостями), а тільки силою. Бо інакше цей ведмідь неодмінно поламає вже ваш паркан, сплюндрує ваші держави і безжально вбиватиме вже ваших дітей!