Ще раз про «дві Білорусі»
Зізнаюся: я очікував, що реакція пана І.Слісаренка на мою репліку щодо його матеріалу буде різкою. Але за зливами лайки на мою адресу в його "репліці на репліку" (сумно, що таку тональність "дискусії" перенесено на сторінки "Дня"!) таки підтверджено те, про що я писав: на офіційному сайті уряду Білорусі "урядовий план популяризації й розширення сфери використання білоруської мови" відсутній. Ще раз процитую зізнання п.І.Слісаренка: "...можна зробити зауваження і ТБМ, і уряду Білорусі, що не розмістили цей документ, але можна зрозуміти й їхню аргументацію: план заходів - документ внутрішній, і головне його призначення не самореклама, а виконання і відповідальність в разі невиконання".
Чи можна зрозуміти таку аргументацію насправді - не певен. Облишмо в спокої громадське Товариство білоруської мови, змушене існувати в умовах, лагідно кажучи, недоброзичливої до нього влади. А от як можна сподіватися на успіх державного плану, про точний зміст якого знає лишень вузьке коло втаємничених (білоруські міністри плюс п.І.Слюсаренко) - сказати важко. Тим більше, коли цей план стосується такої привселюдної сфери, як використання державної мови...
А що план цей (спробуймо повірити в існування документа, дата і спосіб затвердження якого невідомі) у білоруському офіційному інтернеті справді не розміщений може перевірити будь-хто. Пошуковиком Google з його 213-ма тисячами посилань на слова "білоруська мова" тут користуватися не раджу - справді легко "потонути". А ось на офіційному сайті президента Лукашенка (білоруська версія) введення в рядок пошуку слів "беларуская мова" дає на всіх офіційних сайтах Білорусі... аж 14 посилань! Контраст цієї цифри з цифрою, яку дає Google, зайвий раз свідчить, що сьогодні білоруська мова виживає в площинах, мало пов'язаних з офіційним життям.
Як на мене, такий урядовий план "для службового користування" може призначатися хіба що "для зовнішнього вжитку". Скажімо, для пом'якшення іміджу правлячого режиму в тих країнах, де не схвалюють політику тотальної русифікації, здійснювану в Білорусі. Нагадаю: в колишньому СРСР теж існували такі речі "на закордон" (як-от конституційне право республік на відокремлення), переносити які в практичну площину (і навіть згадувати зайвий раз) аж ніяк не рекомендувалося.
А в самій Білорусі - все, як завжди.
Ось стрічка новин за 28 липня: президент Лукашенко дав доручення міністрові Радькову долучитися до Болонського процесу (дуже обнадійливо!) Прем'єр Литви закликав білоруського колегу обговорити можливість створення спільного туристичного маршруту теренами колишнього Великого Князівства Литовського (ще обнадійливіше!)
Водночас друге протягом тижня попередження винесено найстаршій білоруськомовній газеті "Наша ніва". (Інкримінується заголовок "Хрещений батько конфіскував" над матеріалом про затримання тиражу одного з попередніх чисел. За цим - перспектива закриття опозиційного видання.) І, нарешті, у Вовковиську зі стіни приватного будинку владою зірвано самочинно встановлену меморіальну дошку пам'яті класика білоруської літератури поетеси Лариси Геніуш - дарма, що на її відкриття приїхали відомі письменники з Мінська. Ініціатора встановлення дошки - місцевого краєзнавця Миколу Ковальчука - затримано ("м'яка сила" в дії!).
Із цього очевидно, що існують дві різні Білорусі. Одна Білорусь - Лукашенка і його чиновників. Офіційну "візитівку" цієї Білорусі й подає пан Сидоренко у своїх матеріалах.
Інша - Білорусь прекрасних поетів (і незгірших фізиків), які на початку 2006-го вийшли на площу, протестуючи проти фальсифікації президентських виборів. Від імені цієї Білорусі Андрій Хаданович (змушений, до речі, видати свою першу книжку в Україні) тоді написав:
Значить, станем назло негоді -
підвело, підвело настання весни.
Але свобода знову в моді,
але свободі не скажеш "годі!",
але свобода ще на свободі,
на свободі - наші сни!
Яку Білорусь обирати - справа особистого сумління кожного.
