ЩО ХОРОШОГО? ЩО ПОГАНОГО?

Чи функціонуватиме новоспечена парламентська коаліція, як у черкаських виборців украли вибори, яке майбутнє прогнозують Європейському Союзу та які висновки слід зробити з цього Україні — відповіді на ці та інші запитання у щотижневій рубриці «Дня».

Дмитро КРИКУН , директор Міжнародної медіа академії:

— Мабуть, очікуваною була б відповідь про багатостраждальну «демократичну» коаліцію. Але я скоріше би зосередився на розбіжностях у поглядах її учасників на надзвичайно важливі питання для країни, зокрема, економічні. Як вдасться поєднати лібералізм «Нашої України» з популізмом БЮТу та українською версією соціал-демократії у виконанні соціалістів — велика загадка. Але хочеться про приємне. Президент своїм Указом створив комісію з розвитку медіа-галузі, яка разом з новим складом парламентського комітету з питань свободи слова (кажуть, що її голова має бути з БЮТу) здатна суттєво змінити на краще українські медіа.

Ігор ПОПОВ , голова правління Комітету виборців України:

— На відміну від тижня минулого країну порадували депутати парламенту та футболісти. Депутати нарешті поділили портфелі і закінчили набридливу мильну оперу зі створення коаліції, перемогу збірної відзначала вся країна. Останні три місяці показали, що без дієвих депутатів країна жити і будувати може, а от без футбольних перемог ми сумуємо. Однак у Черкасах сталася серйозна крадіжка. У виборців просто украли вибори. Місто не отримало собі мера в березні, і зараз все було готове до проведення нормального голосування 18 червня. Але, як виявилося, при бажанні, цинізмі і коштах можна вплинути на членів міської виборчої комісії і ті просто відмовляться отримувати бюлетені з друкарні. І тепер погано вже буде їм, бо кримінальні справи порушені, а склад злочину досить очевидний.

Олексій КОРДУН , редактор журналу «Людина і політика»:

— Звичайно, тиждень, що минув, увійде в історію України створенням першої в українській практиці інституалізованої парламентської коаліції, яка має взяти на себе відповідальність за формування уряду та законодавче забезпечення його діяльності. Однак в Україні й світі відбулися й інші, не менш важливі з історичної точки зору події. У понеділок було підведено перші підсумки референдуму в Каталонії (Іспанія). Цей референдум узаконив зміни до конституції Каталонії, які надають цій іспанській провінції небачені автономні права: окрема мова, свій цивільний кодекс, своя рада юстиції, власна податкова служба і право встановлювати свої податки. Розширюються повноваження уряду (Женералітату) у питаннях внутрішньої безпеки, управління телекомунікаціями, аеро- і морськими портами місцевого значення, а також імміграції. Колишній прем’єр-міністр Іспанії Хосе- Марія Аснар вважає відокремлення Каталонії однією з реальних загроз дезінтеграції країни, передрікаючи Іспанії долю Югославії і порівнюючи Каталонію із Словенією. Існує загроза, що прикладом Каталонії (та Валенсії) можуть скористатися також і Країна Басків, Галісія, Валенсія, Канарські і Балеарські острови. Політологи також вважають, що ця подія може запустити аналогічні процеси в інших європейських країнах — виокремлення Тоскани з Італії, Бретані і Провансу з Франції і навіть виділення Шотландії, Уельсу і Ольстера зі складу Сполученого Королівства. Найбільше занепокоєння викликає можливість застосування механізму референдуму для дезінтеграції пострадянських держав, які мають у своєму складі «проблемні території» (Абхазія, Нагірний Карабах, Придністров’я, Південна Осетія тощо). Особливо після заяв російської дипломатії про визнання права на самовизначення щодо Південної Осетії. Таким чином, однією з основних проблем, яку породжує референдум у Каталонії (а раніше — у Чорногорії), є фактичне міжнародне визнання референдуму допустимою формою зміни міжнародно-правового та адміністративно-правового статусу певних територій. Нелегітимна реалізація такого принципу може стати одним із засобів для спроб територіальної дезінтеграції і для України. Без сумніву, на приклад цих країн можуть посилатися ті українські політики, які для задоволення власних містечкових амбіцій прагнуть позбутися контролю з боку центральної влади, виступають за створення всіляких «південноукраїнських» чи «східноукраїнських автономних республік». І тут хотілося б зробити кілька зауважень щодо України. Попри те, що Каталонії надані небачені досі права, політиками не ставиться питання про федералізацію Іспанії, яка продовжує залишатися унітарною державою. При цьому державні чиновники рівною мірою мають володіти як каталонською, так і кастильською (власне, та мова, яку в усьому світі звикли називати іспанською). Причому остання вимога в Іспанії виконується набагато жорсткіше, аніж в Україні. (Це я для тих, хто вважає, що регіональний статус певної мови наділяє їх правом не знати державної мови).

Віктор ТКАНКО , доцент, кандидат економічних наук, Чернігів:

— На цьому тижні у нас все життя зводилося тільки до політики й футболу. Добре, що є газета «День», де крім цих проблем можна знайти щось цікаве, прочитати про серйозне, подумати. Стосовно коаліції, яка формувалася, як кажуть, зі слізьми на очах. На мій погляд, за час її створення гострим ножем амбіцій політиканства була остаточно відрізана пуповина, яка єднала виборців після «помаранчевих» подій з політичними силами, які входять до коаліції. Навіть є такий технічний термін — «втома металу», в якому з’являються тріщини. В суспільстві все так само. Адже у боротьбі за портфелі продовжується процес розколення думок та людей. Однак життя продовжується.

Олексій КОЛОМІЄЦЬ , президент Центру європейських та трансатлантичних студій:

— Минулої п’ятниці закінчився самміт Європейського Союзу, який, як і очікувалося, став свого роду наріжним в історії ЄС, враховуючи дуже глибоку інституційну і політико-філософську кризу. Чим ближче ставала дата проведення цього самміту, тим прозорішою і чіткішою ставала картина того, що лідери ЄС з дуже багатьох стратегічних, внутрішньополітичних та відверто меркантильних політичних проблем не будуть в змозі знайти кардинально необхідні рішення, яких потребує це об’єднання. Тому рішення щодо продовження періоду рефлексій ЄС щодо проблем, які терміново потребують прийняття стратегічних рішень, знову стало холодним душем, в першу чергу, для громадян ЄС. Заключна декларація самміту ЄС, особливо ті розділи, що стосуються долі європейської Конституції і питань подальшого розширення ЄС, містить такі дипломатичні фрази і підходи, які залишають широке поле для маневрів, в першу чергу, політиків. Тож зрозуміло, що наступне головування Фінляндії в ЄС буде таким же безбарвним, як і головування Австрії. Зважаючи на головування Німеччини в ЄС в першій половині 2007 року, лідери ЄС закликали уряд Меркель готувати якісь серйозні проривні позиції. Але, враховуючи внутрішньополітичну ситуацію в Німеччині, коли так звана німецька гранд-коаліція поступово почала давати тріщини, я не вірю в те, що німецьке головування в ЄС дійсно знайде найбільш ефективні рішення. Що стосується проекцій для України, то я передбачав, що ситуація, яка виникла рік тому з провалом європейської Конституції, кардинальним чином вплине на проектування євроінтеграційних настроїв в Україні. Так воно, на жаль, і сталося. Більше того, вищі урядовці не змогли виробити більш серйозних, кардинальних і зважених рішень щодо політики України по відношенню до ЄС та Північно-атлантичного альянсу.

Але зважаючи на безладдя, яке зараз панує в країні, чи почують сигнали ззовні, в тому числі, і звернення Буша в Будапешті наші урядовці — питання. Я як прихильник правоцентристських поглядів, не схвально відношусь до створення лівоцентристського уряду в Україні, який прозоро вимальовується після формування коаліції, і повернення Тимошенко на посаду прем’єра. Адже попередній аналіз щодо розподілу посад чітко засвідчив, що в Україні постає лівоцентристський уряд з чіткими елементами популізму і демагогії. Я не думаю, що за таких умов на Україну попереду чекають якісь спокійні дні. За всіма ознаками, вибух може статися вже у вересні- жовтні. Бо як можна поєднати в єдиний формат ті структури, які сповідують абсолютно діаметрально протилежні погляди на розвиток країни? Мене вже вразили пункти щодо зовнішньої політики країни, які прочитав у тексті коаліційної угоди. Я не знаю, хто був автором, але, по-перше, за обсягом вони мізерні, а по- друге, за своєю суттю, ідеологією, стратегічним баченням базуються на постулатах навіть не минулого, а позаминулого часу.