ЩО ХОРОШОГО? ЩО ПОГАНОГО?

Цього тижня погляди як прихильників влади, так і людей, налаштованих опозиційно до неї, в основному були прикуті до річниці помаранчевої революції, яку тепер іменують Днем Свободи. Про настрій, почуття, позитиви та розчарування Майдану — у традиційній щотижневій рубриці «Що хорошого? Що поганого?»

Ігор КУРУС , член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

— 26 листопада в Україні — День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій. Прикро, що в історії нашої держави є така сумна дата. Позитивні враження залишилися після Майдану. Перебуваючи там, я зустрів уже знайомих мені людей: поговорили, згадали, як усе було рік тому. Це означає, що люди пам’ятають той Майдан. Все пройшло дуже добре. Приємно, що критики, які критикували і казали, що люди на Майдан не вийдуть, помилилися. Люди все-таки вийшли. Думаю, що Майдан і надалі залишиться доброю традицією. Добре й те, що відомий російський поп-співак Філіп Кіркоров записав пісню українською мовою.

Віктор ЛИСИЦЬКИЙ , екс-урядовий секретар Кабінету Міністрів України (1999-2001):

— Приємно вражений настроєм людей на Майдані: обличчями людей, їхньою реакцією на появу на Майдані Віктора Андрійовича та Юлії Володимирівни... Це, мені здається, найкраща подія цього тижня. Зрозуміло, що ці люди, принаймні ті, які цього року були на Майдані, — представники провідної верстви нашого суспільства. Ці люди прекрасно усвідомлюють всі здобутки і прорахунки, втрати, які були після інавгурації Віктора Ющенка. Цьогорічний Майдан, мені здається, був тверезою реакцією, певним розчаруванням. Однак ця реакція ще раз доводить, що торік люди абсолютно тверезо, з глибоким розумінням цивілізаційної важливості справи, можливо, навіть не знаючи такого слова, йшли на Майдан і були готові на все. Це радує. Саме цей Майдан показує, що ми розуміємо, в чому прорахувалися наші лідери, в чому полягають наші розчарування, гіркий присмак невдач... Але він вселяє надію, додає впевненості, що ми все ж таки йдемо правильним шляхом, і люди, які стояли на Майдані, є реальними борцями за наше майбутнє. А найгірше в тому, що з кожним днем все більше переконуєшся, що наша державна система потребує вдосконалення. Прикладом цього є одна з останніх подій — поновлення на посаді генпрокурора Святослава Піскуна. Чого це найгірше? Не того, що я проти пана Святослава маю щось особисте. Можливо, він сто разів правий. Найгірше — в іншому. Цей випадок показує, що влада у нас насправді працює в режимі, коли правому гвинту судна дають «повний вперед», а лівому — «повний назад». Гвинти працюють, а рухатися нікуди! Тому і Президенту, і всім нам ще потрібно докласти чимало зусиль, щоб влада у нас була такою, якої ми всі хочемо: професійною, порядною, справедливою і — логічною у своїх діях.

Юлія ОЛІЙНИК , директор видавництва «Темпора»:

— Мені здається, що роздуми цього тижня так чи інакше були пов’язані з 22 листопада — з очікуваннями та розчаруваннями на Майдані. Думаю, позитивне в тому, що люди ще раз відчули своє внутрішнє «я», ще раз відчули, що ніщо нікуди не щезло і що насправді щось змінилося в них самих. А розчарування, безумовно, викликало те, що ті, хто стояли на сцені, так само не мали що сказати людям, які стояли на Майдані, як це було і рік тому. Так, як і у 2004-му, ті, хто були на сцені, були дещо розгублені. Всі говорили про себе любимих, однак про людей, країну, якісь проблеми та ідеї — не говорив ніхто. Очевидно, нікому до того немає ніякого діла. Це — акцент, на який би хотілося звернути увагу. Хоча ми ще раз самі собі підтвердили, що все-таки переступили якусь межу і не повертаємося назад. Можливо, не йдемо вперед так, як хотілося б, але, очевидно, дороги назад вже немає.

Оксана ЗБІТНЄВА , головний редактор газети «Телеекспрес» (м. Комсомольськ, Полтавська область):

— На мій погляд, невдалим вийшло святкування на Майдані. Прикро, що люди прийшли з надією одержати національну ідею, але в черговий раз зіштовхнулися з розчаруваннями. Все, що було, — заряд ілюзій, популістських обіцянок від польового командира Юлії Тимошенко. А найприємнішою подією тижня, як на мене, є День нашого міста та першопрохідника — велике свято з врученням звань «Почесний громадянин міста». Особисто для нас це — подія.