ЩО ХОРОШОГО? ЩО ПОГАНОГО?

День журналіста, перемога Національної збірної України з футболу в Греції, проблеми з квитками в залізничних касах — про це та інші події тижня у щотижневій рубриці «Дня».

Оксана КИСЕЛЬОВА , кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАН України:

— Діяльність працівників Інституту філософії із захисту своїх законних прав увінчалася успіхом. Кабінет Міністрів України скасував своє незаконне розпорядження № 107-р про розміщення Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення у приміщеннях Інституту філософії. На мою думку, ця подія є знаковою в контексті розвитку демократії. Вона показує, що взаємовідносини між громадянами й владою зазнали змін. По-перше, змінилася свідомість українських громадян, і вони готові чинити опір і оскаржувати рішення уряду, якщо вони виходять за рамки правового поля. По-друге, під тиском з боку громадянського суспільства нова влада готова реагувати, визнавати й виправляти свої помилки. По-третє, лише в діалозі суспільства з владою може розвиватися демократія.

Колектив Інституту філософії набув досвіду в захисті своїх законних прав. Ми вдячні адвокату Анатолію Попову, який допоміг нам діяти в правовому полі. І якщо подібна ситуація повториться, то ми вже озброєні знанням законів і методів, якими ми можемо відстоювати свої права. Дуже вдячна й колективу «Дня» за підтримку.

Мар’ян ЖИТАРЮК , доцент кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету імені Івана Франка:

— Із приходом літа настає період відпусток, подорожей, відпочинку. Але, як і раніше, для багатьох із нас він почався з розчарувань, зіпсутих нервів, численних проблем. От я, наприклад, бажаючи придбати квитки для своєї сім’ї зі Львова на південь, вистояв близько години у черзі міських кас попереднього продажу квитків і довідався, що за 45 днів до від’їзду не залишилось нижніх місць, а в мене — двоє маленьких дітей (2,5 і 1,5 року). У касі порадили їхати на залізничний вокзал у сервіс- центр, там, мовляв, оплативши додаткові послуги, можна купити потрібні квитки. Так само на моє прохання видати один квиток на дві особи мені було відмовлено. Зрозуміло чому — кожен окремий квиточок — це 5 грн. комісійного збору, а штучна проблема з квитками — це також спосіб заробити гроші, себто продати квитки ще з додатковими «послугами».

Виходить, що, попри гучні заяви міністра транспорту і зв’язку, бронь на залізничні квитки або не знято, або знято не скрізь, або її перейменовано на... «послуги». Та хіба для нас, пересічних пасажирів, усе це має бути важливо? Факт залишається фактом — на кожному квитку можна підзаробити близько 8 грн. Та пасажири не нарікають, важливіше — взяти квитки. Пригадуючи свої відрядження за кордон, наприклад, у Польщу, не помічав, щоб доводилось, окрім ПДВ (до речі, там цей податок на квитки становить 7%, а не 20, як у нас) та страхового збору, ще за щось і колись сплачувати. Виходить, декларуємо свої наміри жити в єдиній Європі, а господарюємо, як гендляри.

Страшна трагедія на Одещині (зіткнення вантажного потяга з пасажирським автобусом. — ) дає підстави засумніватись, що безпека пасажирів (на будь-якому виді транспорту) є першочерговим завданням для українських транспортників. З огляду на те, як в останні роки нищились державні автопідприємства (нібито через збитковість), а вільну нішу стрімко займали хвацькі підприємці, думаю, не збитковість була першопричиною. У цілому світі громадський транспорт збитковий, але через це його не знищують, не пересаджують людей, позбавляючи їх альтернативи, як у Львові, в перероблені вантажівки (так звані маршрутки). Тому цей транспорт у європейський містах не менш комфортний та безпечний, ніхто й не розраховує на надприбутки.

У контексті ось таких роздумів прийшов День журналіста — для когось свято, для когось пиятика, для когось — зайвий і смішний ритуал. Належу до останніх. Бо в процесі проголошуваних привітань, нагород, вечірок заговорюється найосновніше — справжнє покликання української журналістики, соціальна сфера, правові аспекти та морально-етичні проблеми.

Я не люблю цього дня, бо він — як індульгенція за попередній рік, коли можна було мати журналістів за кого завгодно, тільки не за людей. Багато фальші й у нагородному процесі, зокрема, допоки хоч якусь роль відіграватимуть державні установи або органи місцевого самоврядування. Адже основним мірилом залишається, попри винятки, не об’єктивність, чесність, неупередженість, прозорість, а бажання влади, з якою необхідно постійно звіряти курс. Але ж основне покликання ЗМІ — не обслуговувати владу чи корпоративні інтереси, не бути звичайним товаром. Так, преса — це товар, але він — різновид культурологічного продукту, тому має наснажувати, бути хлібом насущним.

Олександр БУЦЕНКО , директор інформаційно-аналітичного центру «Демократія через культуру»:

— Цього тижня моя робота була пов’язана з міжнародними проектами в галузі культурного розвитку країни. У нас відбуваються зустрічі з представниками Ради Європи, таких країн, як Швеція, Британія, Канада... Позитивне в тому, що ми завдяки проекту Ради Європи щодо розвитку української культури почали звертати увагу не тільки на місцеві громади, сприяючи їхньому культурному та економічному розвитку, а й на місцевих виробників культурного продукту, даючи їм можливість виходу на національний та міжнародний ринки.

Звичайно, не можна обійти увагою й спортивні події. Останні перемоги збірної України з футболу над збірною Казахстану, а в середу — і над збірною Греції справді надихають, доводячи, який потенціал є в України.

Ігор ЛОСЄВ , доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

— Події, пов’язані з фазовим конфліктом між Україною та Російською Федерацією та підвищенням цін на газ, водночас можна вважати й поганими, й позитивними. В тому значенні, що нарешті керівництво країни зробить те, що не робили два попередні режими. А саме — серйозно почне займатися проблемами енергетичної незалежності України і виробляти свою енергетичну стратегію. Адже поки що такої стратегії немає. Є лише реакція на ситуації, що постійно виникають.

Що стосується хороших подій, то це — перемога української збірної з футболу у Греції. Неочікувана. Давно вже наша збірна не робила нам такого приємного подарунку, тим більше — на полі суперника.

Відзначили цього тижня День журналіста. Взагалі-то я погано ставлюся до подібних професійних свят. Вважаю, що це — спадщина Радянського Союзу. На мою думку, у нас День журналіста має бути щодня: щодня журналісти мусять виконувати свої службові обов’язки та доводити свою потрібність суспільству. І лише саме журналістське співтовариство може встановлювати собі якісь свята. Це мусить бути якимось внутрішнім покликом, але не загальнонаціональним святом.