«А що я дав державі?»

Шановні, мені завжди, щоденно хочеться спілкуватися з вами, отримуючи черговий номер газети.

Прокидаючись серед ночі, думаю про Україну, і виникає стільки думок, що хочу вислати вам хоч деякі з них. Умовно їх можна назвати «Короткими висловами для «Дня».

Аби добре жити, треба виробляти, а не торгувати чужим.

Нині, нашого 2011 року порівняно з 1861-м дехто мудрагелить:

— Ах! Шевченко ж у розпачі вживав горілку.

Так.

Був розпач.

Була й горілка.

Але — не вдавайте із себе розумників. Виростіть до такої величини, як Шевченко. Намалюйте, напишіть, пробийте на світовий рівень мову от тієї України з солом’яними стріхами, що була тоді, от тоді й мудруйте.

Шевченко — людина, яка самотужки довела, що є у світі ще не держава, але Україна — зі своєю мовою, вишиванками, піснями і корінням геніального розуму.

Пізніше саме це геніальне коріння нищили Ленін, Сталін, Єжов, Берія — голодоморами і розстрілами. І ніхто не лічив, скільки знищено майбутніх геніїв.

Життя як папір — коли він закінчується, так багато ще хочеться написати.

Не гроші та речі радують душу людини, а добрі взаємини і слова.

Кажуть, що націоналізм і патріотизм починаються з мови. Тоді скільки в нас чужих людей сидить у ВР!

Коли ми стаємо розумнішими, тоді настає старість.

Мине життя. Озирнешся і запитаєш у самого себе: а що я дав державі?