«Щоб навчитися плавати, треба увійти у воду»
Проблеми сучасного українського суспільства — це одвічні проблеми віри, совісті, проблеми труднощів трансформації. Передусім необхідно уявити: що у що потрібно трансформувати. Одна парадигма життя має трансформуватися в іншу, що неминуче призводить до змін у суспільній свідомості та свідомості індивідів. Зрозуміти це завдання можна, порівнявши структуру особистості типових представників існуючого соціуму та особистості із співтовариства людей, що живуть на основі особистої (приватної) ініціативи. До типізації образів звичайно вдаються автори різних літературних творів. Помічаючи те спільне, що властиве певній групі чи колу людей, вони наділяють цими спільними рисами своїх героїв, дозволяючи нам, читачам, впізнавати у житті цей тип людей. Аналогічно — наше завдання може бути зведено до шкільного твору на тему порівняння образів.
Для його вирішення нам необхідно матрицю структури психології одного типу накласти на матрицю іншого типу і знайти матрицю переходу. Для складання такої матриці скористаємося моделлю особистості, яку запропонував світлої пам’яті академік Микола Амосов у своїй «Енциклопедії». «Суспільство — вельми самоорганізуюча складна система, і корінь цієї якості знаходиться якраз у психології людей», — пише він. У його моделі є такі розділи: стан, характер, здібності, потреби, переконання. Зупинимося на останніх двох, оскільки вважається, що перші три дає людині природа, вона успадковує їх від батьків генетичним шляхом.
«Потреби ж, навіть біологічні, втратили свою первинну «чистоту», оскільки вони формуються під впливом суспільства», — читаємо ми далі. Основоположну для суспільства приватної ініціативи потребу у власності М. Амосов вважає можливо генетично обумовленою, «на базі якої розум побудував піраміду: від їжі до предметів розкоші». Тобто самі предмети потреби, крім найнеобхідніших, взяті людиною з культури, що її оточує.
Вважається, що ми страждаємо на таку собі «обломовщину», ввіряємо свою долю державі, страждаємо від совкової інфантильності. Реалії ж говорять про інше. Човники заповнили країну товарами, під городи зайнято кожен клаптик вільної землі, продаємо свою працю від Чукотки до Португалії. Залишається незаповненою лише ніша дрібного товарного виробника всередині країни, але труднощі тут навряд чи із галузі психології. Закордонні «акули капіталізму» також оминають наші кордони — мабуть, немає тут живильного середовища для них.
Окреме питання: чому не відбулася самоорганізація ринкових відносин, а значить ринкової свідомості всюди? Однією з причин можна назвати «відключення» зв’язку між урядом і народом. Можна спитати: що, селяни домоглися земельної реформи, грюкаючи дійницями об асфальт біля стін Верховної Ради, повторюючи: «Зем-ля, зем- ля»? Ні. Десь вирішили, що це магістральний шлях розвитку, їх підтримали люди зі своїми особистими інтересами, а те, що селяни не висловлюють бурхливої радостi з цього приводу, так це віднесли до їх недомислення. Виходить: реформи самi по собі, а життя саме по собі.
Можна передбачити, що «совкова установка» на безініціативність не є особливою перешкодою на шляху трансформації свідомості. В ієрархії психічних феноменів рівень установки вважається досить рухливим. З приходом нових умов і нових потреб вони об’єктивуються у нову установку, стара, не знаходячи підкріплення, затухає. Але для цього потрібна залученість, як у прислів’ї: «Щоб навчитися плавати, треба увійти у воду». А зі зміною поколінь змінюється вищий рівень психіки — смислової (за Амосовим — переконання). Сюди входять такі речі, як совість, віра, світогляд. Людина поважає себе, відчуваючи заслужену повагу оточуючих. Це прагнення лежить в основі совісті. Носії ж нових відносин не користуються повагою у суспільстві, про це свідчать анекдоти про «нових росіян» та інших «нових». У цьому випадку наша совкова совість є гальмом трансформації. «Новій» совісті ще потрібно пробитися у суспільну свідомість.
Необхідність віри диктується самим устроєм нашої свідомості. Навіть в основі геометрії (дисципліни, в якій абсолютно все доводиться) лежать аксіоми, що приймаються на віру. Академік Раушенбах (той, що конструював системи управління ракетами і вивчав закони зорової перспективи ікон) говорив, що у мозку є центр віри, нарівні з центрами страху, задоволення і т.п. Оскільки у природі відсутня пустота, сюди було «затягнуто» деякі ідеали радянського періоду.
Чи змінюється віра? Біблія говорить про кумирів древніх євреїв. Прийняття закону Мойсея допомогло їм здійснити вихід з Єгипту і знайти Землю обітовану. З приходом римського володарювання назріла реформа віри. Положення «око за око» загрожувало самознищенням. Запропоновані Христом більш пластичні форми віри дорого йому коштували.
Можна зробити висновок: наша «совкова» совість не дозволяє нам зрадити «совдепівській» вірі, що є гальмом у зміні свідомості.
Чи можна змінити віру протягом одного покоління? «Йди за мною» — і гонитель християн Саул стає апостолом Павлом і залишається вірним Вчителю до кінця. Щоб погасити одну домінанту у мозку, потрібно запалити нову, яка забере собі енергію попередньої. Загальна активність мозку також сприяє відходу від домінанти. Це означає: необхідно розширити сферу нових відносин, залучити до них більшість, тим самим зробивши крок у створенні нової ідеології (віра). Наприклад, «людина, що створила себе сама». Чи означає це, що через сорок років нове покоління знайде свою Обітовану землю? Автоматизму тут, напевно, немає.
В екзистенціальному гімні з кінофільму «Земля Саннікова» співається: «Есть только миг между прошлым и будущим, именно он называется жизнь». Ми весь час сподіваємось на наше минуле (це наші можливості), але такий самий вплив на життя має і наше майбутнє (наші спрямування). Для створення країни «торбешників» потрібна одна ідеологія, інші ж цілі вимагатимуть й інших ідеологій. Це допоможе створити те, що психологи називають «новим центром інтеграції особистості».
