Схему дикого капіталізму реалізовано ударними темпами
Звичайно, хоч би як там було, найбільшим досягненням є те, що ми маємо свою державу, мову, відчули себе нацією, раділи і страшенно пишалися, коли під звуки національного гімну піднімався наш прапор на світових змаганнях. Відкрили для себе нашу історію, культуру, зв'язок поколінь, причетність, якщо хочете, до Київської Русі. Адже мені випало багато помандрувати просторами колишнього СРСР і чути таке: «Где они взялись, эти хохлы?» І хоч скільки заперечувала, що мої пращури ще з початку минулого тисячоліття жили в древньому городищі над Раставицею, це нікого не переконувало. І ця теза, що незалежність до нас прийшла несподівано і легко, дуже хибна. Особливо в цьому переконуєшся, коли подорожуєш шляхами Переяславщини, де десятки могил або заросли квітами і травою, або засіяні правнуками. Особливо вражають ті поля, де поміж могил у житі чи пшениці квітнуть маки, — це серця тих, котрі загинули за волю. Отже, нічого випадкового не буває, це кількість переросла в якість, у результаті чого ми отримали свою державу. Однак, перефразовуючи слова генсека Брежнєва, щоб була пісня, треба ще мати і хліб. На бездоріжжі політики не тільки не примножили економічного потенціалу, вони його розграбували, розтринькали. Своїми діями, а може, й бездіяльністю загубили основне: кредит довіри громадян до влади, віру у свою державу, у свою самодостатність як нації. Це, я вважаю, головна поразка. Розчарувалися дуже багато різних верств населення: від учених, робітників і тих знедолених сільських мешканців... Що ж, із роману М. Мітчелл «Віднесені вітром» знаємо, що найкращий час для збагачення нечесних громадян — це коли країна руйнується або будується. Вони цим скористалися, а влада, яка мусила б дати їм по руках, ще й допомагала. «Нові українці» через недосконалість законів, завдячуючи сумнозвісним декретам Леоніда Кучми-прем'єра про довірчі товариства, набили тугі гаманці, обікрали всіх. Не погребували навіть грішми стареньких, «на смерть», як каже моя бабуся, а ще додає: «У старця торбу забрали». Схема дикого капіталізму: дід — розбійник, батько — купець, син — політик — у нашій країні реалізована ударними темпами одним поколінням.
За вісім років державності, на жаль, не створено механізмів для розвитку демократії, а без них «бідні, бо дурні, дурні, бо бідні». Проте головна наша надія — не звернути із второваного пращурами шляху. А якщо ми, всі сущі в Україні, оберемо нарешті президента- патріота, то буде все у нас якнайкраще.
