Скільки буде «єдиних кандидатів»?
Коли читаєш висловлювання деяких політиків про необхідність висунення єдиного кандидата, мимоволі виникає запитання: наскільки уважно вони читали Закон «Про вибори Президента України»? Проаналізувавши зміст деяких статей цього закону, можна дійти висновку, що «єдиних кандидатів» буде саме стільки (чи більше), скільки політичних партій і блоків мають намір залишитися на політичній карті України після виборів 2006 року. Вважаю, що жодна політична сила, яка розраховує на реальну участь у політичному житті держави, в умовах, коли практично всі ЗМІ висвітлюють діяльність одного «єдиного», не зможе відмовитися від тих можливостей у проведенні передвиборної агітації, які надає Закон «Про вибори Президента України».
Прочитайте уважно статті 61, 62, 63 вищезазначеного закону: 30 хвилин ефірного часу на загальнонаціональному телеканалі, 45 хвилин — на загальнонаціональному радіоканалі, 30 хвилин — на регіональних телеканалах, 20 хвилин — на регіональних радіоканалах, 60 хвилин — теледебати на Першому Національному каналі і все це — в найкращий ефірний час. Плюс публікація програми в центральних і місцевих друкованих засобах масової інформації. Щоправда, за все це партія повинна внести грошову заставу, але якщо пригадати виборчу кампанію 2002 року і ті розцінки на політичну рекламу під час виборчої кампанії на центральних каналах, то навіть та політична сила, кандидат якої не подолає 7-відсотковий бар’єр, із втратами не буде. Тим більше, що закон передбачає повернення застави, якщо кандидат за 30 днів до виборів зніме свою кандидатуру (тобто за 119 днів до виборів висунена кандидатура; майже три місяці триває «розкручування» й агітація, а за 30 днів до виборів кандидатура знімається на користь іншого кандидата і партії повертають заставу).
А після цього спробуйте самі відповісти на запитання: чи може політична партія, котра реально претендує на відповідне становище в суспільстві, відмовитися від такої унікальної можливості «розкрутити» себе та свого кандидата?
Це тільки одна сторона медалі, але є ще й інша, не менш важлива. Якось за останні роки виборців України привчили до думки: байдуже, хто як голосує, важливо, хто як рахує. Згідно із згаданим законом, кожен кандидат на посаду президента України має право на пропорційну частину посад голови, заступника голови та секретаря територіальних і дільничних виборчих комісій. А оскільки територіальні виборчі комісії створюють не пізніше, ніж за 85 днів до дня виборів, а дільничні — не пізніше, ніж за 35 днів до дня виборів, не можна виключати застосування такої технології, як висунення кандидата та внесення застави, розкручування партії та кандидата, формування виборчих комісій, зняття кандидатури та повернення застави. Природно, що склад комісій ніхто не змінюватиме, і «свої люди» в них залишаться.
Мені важко судити, свідомо чи випадково законодавець залишив такі можливості в цьому законі, але закон є закон, він діє, й українському виборцю слід бути готовим до того, що на початковому етапі виборів може бути понад сотні «єдиних кандидатів».
Особисто я не боюся сотні кандидатів, головне, щоб серед цієї сотні був хоча б один кандидат, якому можна було би довірити долю країни, майбутнє своїх дітей і внуків. За такого кандидата я сам особисто проголосую й інших агітуватиму голосувати. А участь у першому турі голосування буде корисна для всіх українських політиків: кожен із них і вся країна знатимуть їхній реальний рейтинг.
