Слова-терміни, які поділяють народ

Окреме слово... Що, здавалося б, може воно? Проте, виступаючи як термін, дає точне визначення певного поняття. Тому важливо дотримуватися застосування того чи іншого терміна, щоб надати явищу точну характеристику.

Тут уважаю доцільним зупинитися на явищах Другої світової війни. Отже:

Велика Вітчизняна чи Друга світова війна?

Загальновідомо, що в період з 1 вересня 1939 року до 2 вересня 1945 року світ знаходився у стані епохального протистояння, названого Другою світовою війною.

Стосовно колишнього СРСР, це (у хронологічному порядку) — війна проти Польщі з 17 до 28 вересня 1939 року, що подавалася як «визвольний похід у Західну Україну і Західну Білорусь»; це — кровопролитна радянсько-фінська війна на виконання домовленості з Гітлером про входження Фінляндії у «сферу впливу СРСР»; це — воєнні акції у червні 1940 року з метою анексії Естонії, Латвії, Литви, Бессарабії та Північної Буковини; це — німецько-радянська (на Заході — російська) війна з 22 червня 1941 року до 9 травня 1945 року; врешті це — війна проти (як зазначено у законодавстві) імперіалістичної Японії з 8 серпня 1945 року до 2 вересня 1945 року.

Історія вимагає розглядати усі ці війни та воєнні акції СРСР у контексті Другої світової війни як загальноприйнятого у світі терміна, що включає в себе і відповідальність держав на свої дії. Усе ясно й чітко.

Проте в Росії, а за нею, на жаль, і в Україні, наче просіяли усі ці війни і воєнні акції через своєрідне сито справедливості — і в результаті на ньому залишилася тільки німецько-радянська війна, яку назвали Великою Вітчизняною війною. Усе решта викреслюється із пам’яті народу та історії, бо не хочеться, щоб про агресивні дії знав народ і відповідно сприймав історію своєї країни. Фактично термін «Велика Вітчизняна війна» намагаються — з політичних мотивів — подавати на означення всієї воєнної епохи СРСР у 1939—1945 роках, хоча ця війна може виступати лише складовою частиною поняття, що стосується терміна «Друга світова війна».

На мій погляд, термін «Велика Вітчизняна війна» є нагадуванням нащадкам про непривабливі факти з історії Росії, коли довелося у 1812 році гнати Наполеона з Москви, а в 1942 році — Гітлера з-під Москви. А це наводить на думку: чи не вина це тогочасного державного керівництва Росії царської і комуністичної, що допустило ворожі війська до міста, згодом вже і столиці, яке розташоване за тисячі кілометрів від кордону держави?

Тому прихильникам терміна «Велика Вітчизняна війна» я радив би відмовитися від нього, бо колись-таки доведеться перейти на загальноприйнятий в історіографії термін «Друга світова війна», адже він стосовно Росії возвеличує перемогу в 1945 році. Справді, для СРСР, відправляючись від стану на 1 вересня 1939 року, Друга світова війна це — завоювання пів’Європи на Заході, включаючи зайняття 11 (!) столиць тодішніх європейських держав; це — відвоювання у японців легендарного Порт-Артура (тепер китайське місто Люйшунь), Південного Сахаліну та Курильських островів на Сході. Ось де світовий масштаб перемоги, її пафос (!), що варті для постійного нагадування сучасним і прийдешнім поколінням Росії, а не плакатися на поразки, за які довелося дорого заплатити.

Але — кому що до вподоби.

Фашизм чи нацизм?

Звичайно, і німецький нацизм, і італійський фашизм базуються на споріднених «стовпах»: абсолютизмі (концентрації влади в руках однієї особи — відповідно фюрера Гітлера та дуче Муссоліні), тоталітаризмі (повному підкоренні суспільства державі) і мілітаризмі (пануванні вояччини і поліцейських структур), проте вони не цілковито ідентичні, щоб аж нацизм підмінити фашизмом. Кожному — своє. І ось чому.

Фашизм (італ. fascismo від лат. fascis — в’язка хмизу, жменька, у даному разі — «об’єднання») Беніто Муссоліні зародився на італійському ѓрунті і відрізняється від свого німецького «побратима» — нацизму (нім. Nazismus як скорочення від National-sozialismus — національний соціалізм, бо правлячою партією у Німеччині була Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei, очолювана Гітлером).

Різниця між ними, як відомо, полягає у наступному:

1) фашизм є більш «соціалістичним» за формою. Тому зовсім невипадково, що дуче Муссоліні — на відміну від фюрера Гітлера — не зразу ліквідував в Італії парламентську систему, розраховуючи на залучення соціалістів до будівництва нового фашистського суспільства;

2) італійському фашизму не був властивий антисемітизм, який отримав у Німеччині звірячий характер;

3) сам Муссоліні не був таким жорстоким диктатором, як Гітлер. Адже в Італії не існували концентраційні табори, як у Німеччині. Італійські комуністи, хоч і найбільші вороги фашистів, утримувалися у тюрмах у відносно легких умовах, тому не дивно, що лідер комуністів Антоніо Грамші не просто написав у тюрмі досить об’ємні «Тюремні зошити», але й безперешкодно передав їх на волю.

Таким чином, ті, хто підміняє нацизм терміном «фашизм», фактично надає німецькому людиноненависницькому нацизмові більш людяні риси. Проте у Радянському Союзі вдалися до такої підміни понять спеціально з політичних мотивів — дуже вже не хотілося стверджувати, що у війні зіткнулися два соціалізми: національний у Німеччині і інтернаціональний у СРСР.

Тут треба додати, що й італійський фашизм, і німецький нацизм виникли як з’єднання ідей соціалізму з націоналізмом, але в дещо відмінних пропорціях: в італійського фашизму, як вже зазначено вище, більше соціалізму, а в німецького нацизму більше націоналізму (Deutschland uber alles! — Німеччина понад усе!).

Націоналізм у «чистому» вигляді є ідеологією, яка надає особливого значення належності до нації і національним інтересам. Націоналізм сповідують усі нації і в тому немає нічого протиправного і аморального, бо тільки вільна, незалежна нація може забезпечити своєму народові гідне життя. Тому «пришивати» такому націоналізмові фашизм (у радянські часи вважали «буржуазним») немає підстав.

У наш час поруч із «фашизмом» з’явився «антифашизм». Якщо придивитись уважно, то побачимо, що маємо справу з політичним рухом, ідеологія якого і є поєднанням соціалізму з шовінізмом як вищою формою націоналізму чи з інтернаціоналізмом, який фактично є завуальованою формою великодержавного шовінізму.

Тому будемо нарешті розглядати політичний режим ІІІ Рейху як нацизм, як цього притримуються і самі німці, на очищення від якого була після війни застосована денацифікація, а не якась там «дефашизація»; режим Муссоліні в Італії назвемо, як належить, фашизмом; усі інші «-ізми» й «-изми» залишимо за їхніми означеннями. Не будемо користуватися надуманими ярликами, бо кожне слово-термін несе в собі точне визначення певного поняття.