Сьогодні потрібен не показний святковий патріотизм, а буденна творча праця

Схоже, ми живемо в якомусь дивному алгоритмі — від виборів до виборів. І тому політичному протистоянню не видно краю. Історія знає, які ворожі буреломні вихори проносилися Україною, коли її роздирали внутрішні розбрати. У кінцевому результаті вони виявляють себе в суспільстві недовірою до влади, а за кордоном втратою реноме країни. За такої ситуації, як зауважив спікер Яценюк, не виключене сьоме, восьме й т. д. скликання парламенту. Годі вже проводити досліди над Україною й розчленовувати її на своїх і чужих. Чи не час новому парламенту вивести її зі стану перманентного анархо-нігилістичного синдрому? Сьогодні потрібен не показний святковий патріотизм, а буденна творча праця кожного, яка б крок за кроком наближала нас до європейського рівня життя.

Примирення й злагода — ось де туго зав’язалися вузли тих, хто воював і з фашизмом, і з більшовизмом, і які ще належить розв’язати. На жаль, радянська спадщина ще міцно утримує нас, і ми повільно й важко вириваємося з її обіймів.

Україна наскрізь «прострілюється» російськими телеканалами, газетами, книжками. Деякі українці стали більше росіянами, ніж самі росіяни. Мова не йде про ветеранів, їм пізно вже переучуватися. Але де ж превентивні преференції на підтримку української мови? Серед україномовних газет — це «День», «Україна молода» — не надто багато. До російського народу ми не маємо неприязні. Наша взаємність у багатьох скріплена кровними зв’язками, які, на жаль, захмарюються великоімперськими амбіціями Кремля. Ілюстрацією цього є російський Чорноморський флот, який господарює в Криму, як ведмідь на пасіці. Тільки короткозорий може не помітити його «ненажерливості». «Тузла», маяки, Керченська протока — не останнє в його «раціоні». Не можна допускати критичного крену нашого корабля, йому конче потрібні адекватні противаги. Це ключовий підхід до ролі НАТО для України. Сьогодні Росія поки ще грає з нами в «ладушки», а завтра?..