Сором країни
Віднедавна в Україні з’явилася така собі нова гра «Зламай паркан навколо Ради». Так, нічий паркан з’явився невідомо за чиїм розпорядженням — очільники всіх рангів від голови ВР до голови КМДА відхрещуються від нього. Трохи трагікомічної історії. Як відомо, цей паркан звели одразу ж після штурму ВР афганцями та чорнобильцями, який останні вчинили на знак протесту проти скасування доплат 18 категоріям громадян України. Злі язики стверджують, що то була власне провокація влади, щоб мати привід для створення реального фізичного кордону між владою та народом. Хай буде на совісті злих язиків така думка, важливо не тільки це. Під час перегляду неодноразових записів того штурму ВР у мене в голові чомусь нав’язливо виникає картинка, описана всесвітньо відомим зоологом Конрадом Лоренцом у книзі «Каблучка царя Соломона». У ній він описує поведінку багатьох тварин і, зокрема, собак. Так от, він твердить: «Уявіть собі довжелезний паркан, по обидва боки якого біжать два лютих собаки. Вони біжать вздовж паркану, люто гавкаючи та бризкаючи слиною. Здається, якби не було перешкоди — паркану, то вони вчепилися б одне одному в горлянки. І тут паркан несподівано закінчується, і що ж собаки? Замість того, щоб кинутися один на одного, вони чемно розвертаються й знову біжать у протилежному напрямку, знову-таки оскаженіло гавкаючи». Вам нічого це не нагадує? Того дня, коли металевий паркан під тиском розлюченого народу впав, в принципі, нічого не заважало афганцям, чорнобильцям і дітям війни увійти до парламенту і не виходити звідти доти, поки ВР не ухвалить рішення про саморозпуск. Але вони зупинилися перед дверима ВР і далі не пішли (певно, злякалися своєї сміливості), що дало можливість владі отямитися та вжити відповідних заходів — у вигляді відремонтованого (та зміцненого) паркану і збільшення охоронців ВР. Після того вікопомного дня паркан іще двічі ламали.
Тепер трохи моралі. За визначенням наші депутати — народні, тобто обрані нами на виборах. Здається, ми обирали їх для того, щоб вони виконували нашу волю, покращуючи наше життя. Тобто ми з ними як союзники повинні були б бути по один бік барикади в боротьбі за краще майбутнє. А що насправді? А насправді наші «слуги народні» відгороджуються від нас двометровим парканом. Тут важливий не так фізично-практичний момент, як моральний. Адже Верховна Рада таким чином остаточно утвердила у нашого народу думку, що ми (народ) і вони (депутати) антагоністи. Якби це було не так, то наступного ж дня після появи цього паркану депутати ВР, відчуваючи сором, що їх обгородили (фактично зачинили в клітку), повинні були б вийти і показово демонтувати його. Вони цього не зробили. Таким чином, той моральний паркан, що існує між нами і депутатами, своєю бездіяльністю легітимізували. А наша «доблесна» опозиція лише зараз заявляє про свою готовність вийти і демонтувати паркан (днями таку спробу вчинив А. Парубій). Але це конче необхідно виконати. І це передусім в інтересах самої влади. Але певним чином у нинішньої влади не спрацьовує навіть принцип — діяти з позиції здорового глузду. Її дії — на шкоду своєму ж іміджеві.
