Стати співучасником епохи

Однією із сутнісних ознак сучасного фестивального руху в Україні є історична проблематика, яка, як свідчить практика проведення подібних заходів, розгортається на благодатному ґрунті. Адже зацікавленість історичним минулим своєї країни, іманентно притаманна кожній людині, дає змогу організаторам розгорнути історичний чинник у максимально можливому варіанті. От і наприкінці вересня на острові в урочищі Чадорож с. Хотин, що на Рівненщині, відбулася одна із таких імпрез, назва якої винесена в заголовок.

Програма заходу, яка змінюється щороку, передбачала широку демонстрацію вбрання і зброї тих часів, елементів святково-обрядової практики; присутні мали нагоду послухати також мелодії, виконані на прадавніх музичних інструментах епохи, зокрема на волинці й сопілці, відтворених музикантами клубу історичної реконструкції «Оствиця» (Рівне). До речі, учасниками цих заходів є не лише місцеві організатори, а й представники клубів історичної реконструкції Луцька, Києва, а також «Берсерк» (Чернівці), «Чернігівська земля» (Чернігів), «Лодь» (Львів).

Ще одним атракціоном цього захопливого дійства стало катання на давньоруському автентичному човні (Лодь-Лада), довгому вузькому дерев’яному човні вікінгів з високо заломленим носом і кормою — Дракарі, який упродовж року експонується на місцевому водосховищі; а також давньоруському човні-довбанці.

Можна було також спробувати свої сили у стрільбі з лука, метанні списа, ознайомитися з побутом і речами жителів колишнього городища; сфотографуватися в образі воїна з мечем та щитами; долучитися до організованого майстер-класу з виготовлення човна-довбанки; взяти участь в історичних іграх і забавах, які відбувалися упродовж фестивального дня; спостерігати за театралізованими боями із захопленням знамен, а також поспівати пісень у супроводі етногурту «Бурдони Черна» (Чернівці).

Завершенням фестивального дійства став організований вечірній табір з купанням у Горині, подальше знайомство гостей з учасниками заходу біля вогнища у створеному ними наметовому містечку, а загалом — відчути дух епохи, стати начебто її співучасником.

Аналізуючи подібні імпрези, варто відзначити, що чимало років Рівненщина фактично є лідером у регіоні за кількістю проведених фестивальних заходів і практика їх організації дала змогу сформувати навіть відповідну класифікаційну матрицю, за допомогою якої можна відібрати найкраще в системі роботи з різними соціально-демографічними групами, а відтак сформувати найефективніші прийоми в подальшій організаційний діяльності. Згадаймо, до прикладу, «Металеве серце України» з його традиційним уже «заковуванням на щастя» молодих подружніх пар або «Музейні гостини», родзинкою яких є популяризація творчості окремого майстра чи культурної практики певної локації. Але назагал усі ці заходи являють собою потужну форму позиціонування національної культурної спадщини в параметрах глобалізованого чи глобалізованого сьогодення.

Ще однією складовою подібних фестивалів на Рівненщині є перенесення їх на локальний рівень, що дає можливість привернути увагу відвідувачів до старожитніх українських містечок, нагадати про їхнє славне історичне минуле, а відтак — спробувати відновити за допомогою історичної реконструкції чимало речей, які використовувалися в культурній практиці минулих поколінь, і на цій підставі поглибити інтерес до питань збереження нашого довкілля, відновлення традиційної святково-обрядової практики, зокрема традиційного вбрання, локальної кухні тощо. А все це певним чином урізноманітнює і дозвілля не лише гостей, а й тамтешніх жителів, наповнює його відповідними культурними смислами, завдяки чому місцеве населення має глибше зацікавлення до власної локальної історії.

Особливе захоплення під час проведення таких заходів викликає надана можливість усім охочим долучитися до безпосередньої участі у спорудженні оригінальних, а головне — традиційних регіональних човнів, метання списів і ще безлічі інших цікавих речей, які були до снаги колишнім воїнам, котрі сьогодні дедалі активніше використовуються в історичній реконструкції. Назагал це виявляється доволі складною справою як у технічному плані, так і з огляду на власні фізичні можливості учасників. А діти виявилися у справжньому захваті, адже побачити справжній прадавній поліський човен і саме з нього поглянути на хвилі Горині («домалювавши» у власній свідомості безліч вчинків, які ти міг би здійснити за інших обставин), хоча б що-небудь змайструвати своїми руками, як і скуштувати на смак оповитого легендами кулешу, звареного за прадавніми рецептами, — хіба не варто задля цього наступного разу вже на іншому рівні обізнаності відвідати наші історичні містечка і знову стати учасником цих незабутніх художніх дійств. Адже патріотизм, як відомо, формується не лише за допомогою книги і навчання, а й у процесі реального відтворення історії, що особливо актуально для молоді, яка формується в загальноосвітній школі переважно за допомогою ігрового чинника і саме так сприймає навколишній світ. Тож саме аналогічними заходами й можна відродити інтерес до історичної минувшини, стимулювати вивчення національної спадщини в школі, стати, врешті-решт, людиною, для котрої історія рідного краю є предметом захоплення, а все, що пов’язане з нею — предметом збереження і популяризації.

Дає цей фестиваль і конкретний матеріал для роздумів представникам управлінських структур культурної сфери стосовно організації зеленого туризму, який виводить наш край у число помітних у регіоні щодо залучення місцевого населення до участі в культурному житті, пошуку нових вимірів власного позиціонування в державній програмі «Малі міста — великі враження». Та й життя не стоїть на місці й саме пропонує постійний пошук.