Сумнівний акт...

Передача державного майна — ікон, церковного обладнання, стародруків, картин із музейної форми власності у розпорядження тих чи інших територіальних громад — справа не нова. Зокрема вона особливо гостро постала навколо проблеми повернення батальних полотен М. Альтомонте із Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г. Возницького до костелу в невеликому західноукраїнському місті Жовква. Саме ця тема порушувалася й порушується періодично та наполегливо. Вона набуває прикмет актуальності й зараз. У зв’язку з цим вважаємо необхідним заявити таке.

Батальні полотна Мартіно Альтомонте (Альтмоне, Гогенберг, 1659—1745 рр.) «Битва під Віднем» (8,06 на 8,13 м, 1688 р.) та «Битва під Парканами» (8,9 на 8,8 м, 1692 р.) створені з метою увічнення перемоги коаліційних військ, очолених польським королем Яном ІІІ Собєським над Османською імперією під Віднем (12 вересня 1683 р.), а отже, під Парканами (сучасне місто Штурово) на Словаччині, 9 жовтня 1683 р.

На сьогодні між українськими та польськими дослідниками до кінця не вирішено питання — куди від самогопочатку призначалися для експонування згадані твори — в зали Королівського замку чи в костел св. Лаврентія в м.Жовкві. Водночас достеменно відомо, що чимало переможних трофеїв і хвалебних картин перебували в т.зв. залі Віденської слави Олеського замку.

Упродовж другої половини XVIII ст., а особливо під час Першої та Другої світових воєн, практично всі експонати часів Яна ІІІ Собєського було вивезено до Польщі, Литви, Росії, Німеччини, інших країн світу.

У вкрай занедбаному, просоченому сирістю й ураженому грибком костелі св.Лаврентія, перетвореному за часів радянської влади на складське приміщення, випадково й у жалюгідному стані залишилися лише оті згадані твори М. Альтомонте.

Їхнє друге народження пов’язано з діяльністю незабутнього Бориса Возницького. Саме йому належить справа врятування картин від кінцевої загибелі. Разом із реставраторами тодішньої Львівської картинної галереї полотна німецько-італійського майстра наприкінці 60-х років минулого століття були перевезені до музейних приміщень Олеська, де й відбулася їхня первинна реставрація, а згодом — експонування.

Підсумкові реставраційні роботи на полотнах завершено аж 2012 року в Польщі згідно з домовленостями, скріпленими договором, підписаним польською стороною та українською — в особі Б.Возницького. Згідно з цим договором, картини по реставрації передбачено повернути до — підкреслюємо — експозиційного фонду Львівської національної галереї мистецтв.

Зазначене вище — фактичний бік проблеми, яка сьогодні полягає в тому, що історичні полотна вже вдруге силувано намагаються перемістити з місця їхнього експонування в Олеському та Золочівському замках ЛНГМ до діючого костелу св. Лаврентія у м. Жовкві на тій підставі, що саме з цього храму вони були забрані.

Сьогодні процес передачі картин до костелу св. Лаврентія відновлено без належного — з українського боку — вивчення та обговорення дій, що й відобразилося в неналежному представленні проблеми як перед громадськістю, так і перед Міністерством культури України.

У зв’язку з цим вважаємо за необхідне підкреслити такі аргументи:

 На сьогодні картини «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами» однозначно стали музейними реліквіями, подібно, як інші твори світового культового, ритуального, військового, релігійного, монументально-історичного мистецтв, що наповнюють колекції практично всіх музеїв планети.

 Розміщення історичних полотен М. Альтомонте у виставкових залах теперішніх музеїв-замків в Олеську та Золочеві якнайбільш закономірне, з огляду на те, що саме ці замки безпосередньо пов’язані з життєдіяльністю Яна ІІІ Собєського: в Олеську майбутній польський король народився як нащадок польсько-української сім’ї, а в Золочевській греко-католицькій церкві був охрещений ім’ям Івана. Отож відбулося встановлення своєрідної історичної справедливості.

 Віденська перемога під проводом Яна ІІІ Собєського є перемогою не лише польської зброї. У коаліційному війську короля брали участь австрійці, німці, хорвати, серби, а українські ополченці разом із козацькими загонами загалом склали майже 2/3 усього армійського контингенту. Цей факт виразно засвідчує спільність польсько-української історії XVII століття, а отже, він не повинен бути однобічно трактований. Зрештою, український акцент виразно окреслений пензлем М. Альтомонте.

 Відкриті експозиції в Олеському та Золочівському замках доступні якнайширшій аудиторії глядачів, туристів, студентів, школярів, дослідників мистецтва різних національностей. Відвідування названих музеїв-замків, у середньому, сягає 80—100 тисяч осіб щорічно.

 Переміщення полотен «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами» у діючий костел св. Лаврентія недоцільне, з огляду на їхню тематику, — це твори батального, а не сакрального змісту.

 Технічний бік проблеми переміщення картин вражаюче небезпечний: чергове намотування-розмотування творів на вали, без сумніву, обернеться їхнім черговим суттєвим руйнуванням.

 Передача полотен до діючого костелу вступає у виразне протиріччя з національними інтересами Держави Україна у сфері історичної пам’яті та збереження пам’яток культури. Промовистим є й факт, що повернення з музеїв Польщі до все того ж костелу св. Лаврентія у Жовкві інших цінних, вивезених з храму предметів, таких як трофеї по віденській битві чи «шата червоного кольору» з намету великого османського візира тощо, чомусь не видається польській стороні доречним тією самою мірою, що й «повернення» в храм «Битви під Віднем» та «Битви під Парканами».

 Саме колектив галереї на чолі з Б. Возницьким врятував картини від повного знищення: нині не існувало б підстав сперечатися про них, якби не самовіддана діяльність українських музейних працівників. Дирекція галереї давно ухвалила рішення про розміщення полотен в експозиціях Олеського та Золочівського замків згідно з чинним законодавством України у сфері музейної справи та культурно-мистецькою доцільністю. Аналогічну позицію щодо історичних картин займають українські відділи ІКОМ’у та ІКОМОS’у .

 У тому разі, якщо бажанням польської сторони є відновлення пантеону слави польської зброї на базі костелу св.Лаврентія в українському місті Жовкві, то з прикрістю мусимо зазначити, що цей акт вельми сумнівний з морального боку саме в часі трагічного пролиття української крові в протистоянні путінській агресії на сході нашої країни.

Перелік можна продовжити. Однак вважаємо наведені аргументи достатніми, щоб запобігти необгрунтованому переміщенню картин.

Водночас зазначаємо, що уповні й чудово розуміємо делікатність проблем, які тут і там постають на рівні врегулювання польсько-українських відносин у обсязі культурної спадщини обох народів, беззастережно обстоюємо ідеї взаєморозуміння, співпраці, паритету, подолання усталених в минулому стереотипів мислення... У майбутньому переміщення картин могло б відбутися хіба що в реставрований, оновлений Королівський замок у Жовкві, якщо вчені обох країн дійдуть узгодженого рішення, а Міністерство культури України, власник Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г.Возницького, своїм наказом санкціонує відповідне рішення.

Юрій Шухевич, Роман Іваничук, Ігор Юхновський, Іван Вакарчук, Любомир Медвідь, Роман Лубківський, Василь Вовкун, Нестор Гнатів, Богдан Козак, Степан Давимука, Ігор Калинець, Богдан Стельмах, Федір СТРИГУН