Сумські «мотиви» у житті Михайла Лермонтова

Нещодавно світ відзначив 200-ліття від дня народження одного з найвизначніших своїх поетів — Михайла Юрійовича Лермонтова (15.10.1814 — 15.07.1841 рр.). Без перебільшення — через серце цієї людини виливалася саме високопробна поезія! Ювілей поета не пройшов непоміченим і в Україні. Зокрема нещодавно в Сумах, у меморіальному  Будинку-музеї  А.П. Чехова зібралось чимало шанувальників творчості геніального поета.  «И в небесах я вижу Бога», — такий був лейтмотив цього вечора. Люди прийшли сюди напитись свіжих думок, ідей, натхненності, поглядів поета, котрі пронизують століття, бо є живими. Як у всіх геніїв, лермонтовська творчість — багатовимірна. Тому для предметнішої розмови, ініціатор, організатор та ведуча вечора завідувач наукового відділу музею Людмила Євдокимчик виокреслила  передусім  духовну та містичну складову творчості Михайла Юрійовича.

Вечір, присвячений Михайлові Лермонтову, як і годиться, супроводжувався фортепіанним музикуванням старовинної класики відомими в Сумах виконавцями Надією Запорожець, Людмилою Богуш, Олександром Ліщинським. Співав романси на вірші М.Ю. Лермонтова і автор статті — «Выхожу один я на дорогу», «Расстались мы», «Молитва», які, здається, припали по душі слухачам. Два останні твори поет присвячував красуні Марії Щербатовій — своїй дамі серця, з якою він, напевне б, одружився, аби не передчасна трагічна смерть. Я деталізував своє повідомлення про близьке оточення поета, пов’язане із Сумами. Жителі нашого міста можуть бути задоволені тим, що Лермонтов, напевне, чув від неї про Суми, його чудову окрасу —  Басівський палац під назвою «Садиба поміщиці Штеричевої (Штерич)». Аякже інакше.  Адже його 20-річна кохана, яка носила прізвище свого, раніше раптово померлого чоловіка, князя Щербатова, до заміжжя мала прізвище Штерич! А сам же її покійний чоловік був власником великих земель, на території сучасних Недригайлівського, Лебединського та Білопільського районів, які прилягали до Сум.

Тож якщо брати до уваги, що прізвище Штерич серед інших поміщиків  ніде більше не згадується, то ймовірніше, що Марія Олександрівна Щербатова (1820-1879 рр.) була у близьких родинних зв’язках з басівською поміщицею Штеричевою (Штерич). І багато хто погоджується з цими аргументами знаного сумського мистецтвознавця та енциклопедиста Миколи Петренка. Отож вірогідним є й те, що кохана Лермонтова розповідала йому про цю фантастичну, — навіть для столиці — басівську архітектурну споруду, ба, можливо, навіть і запрошувала його сюди. Думаю, що картини із зображенням цієї садиби, її природи з вікопомними дубами, княгиня обов’язково показувала своєму Михайлові. Присутнім же на вечорі мною були представлені давні фотографії цієї оригінальної  пам’ятки готичної архітектури другої половини ХVІІІ століття та 600-літнього дуба, що донедавна стояв поряд. Оскільки архітектором цього палацу був великий просвітитель Олександр Паліцин, то чи не під цим самим дубом-велетнем він перекладав зі старослов’янської «Слово о полку Ігоревім»? У цій будівлі я мав честь працювати орієнтовно 20 років лікарем-кардіологом, а тому  все, що пов’язане  з нею,  мені близьке.

Присутнім на вечорі також було нагадано, що саме предок М. Ю. Лермонтова  по материнській лінії воєвода К. Ю. Арсеньєв у 60-х роках ХVІІ століття керував будівництвом фортифікацій м. Суми після того, як тут поселились козаки — вихідці з Білої Церкви на чолі з полковником Герасимом Кондратьєвим.

Нам нинішнім важливо пам’ятати, що Лермонтов, як справжня вільнолюбна людина, не поділяв шовіністичних поглядів царату, більше того, він  навіть міг розмовляти українською мовою. Вірш поета «На светские цепи...», який також був присвячений М. О. Щербатовій, підтверджує його особливу шану до всього українського.