Суспільству потрібна політична освіченість

Однак чому спочатку, у 1990—1991 рр., Україна мала значно вищий політичний потенціал? (Стверджую це як активний учасник політичного руху.) Тому що Україну накрила хвиля інерції політичного гасла «Партия — наш рулевой», коли широка система політпросвіти старанно камуфлювала можливість самостійних політичних оцінок. Недаремно в ранзі найзапекліших ретроградів опинились... учителі, лікарі, вчені. Спочатку думалося, що вони ще не вийшли з фази вимушеного пристосування, а потім виявилося, що чи то від страху, чи то нерозуміння політиків і політики для них — це якась табуйована і брудна сфера, в яку не варто втручатися. Не думаю, що якби так само гадали передові прошарки суспільства країн Балтії, то були б можливі її трансформації, які там відбулися за постперебудовні роки. Брак почуття солідарності українців часто пояснюють глобально історичними і суто ментальними причинами. Із цих пояснень можна зробити висновок, що українці, як нація, що цементує державу, абсолютно по-своєму унікальні. Можливо, комусь потім легше пояснити, чому ми стали найбіднішими. Хіба в історії чи менталітеті інших народів не більше проблем? Сумніваюся. Та й етнічний склад, як правило, в інших країнах теж строкатий. Чи не слід шукати вагоміші причини, на які можна вплинути, і найближчим часом проаналізувати результати роботи? Скажімо, якби абсолютна більшість людей, котрі заробляють на життя інтелектом у будь-якій галузі, засвоїли під час формування свого інтелекту стару, як світ, істину: «Вільні люди, які не цікавляться політикою, нагадують ідіотів», — тоді б, напевне, багато хто з наших чиновників, обіймаючи, за загальноприйнятими параметрами, політичні посади, не підкреслювали б із «достоїнством» свою аполітичність, не було б і мрійників в уряді, які хотіли б займатися політичними справами, залишаючись поза політикою, господарниками або фінансистами.

Насамперед їх би не обрав народ, найкращі представники якого, усвідомлюючи змагання системності у своїй професійній справі, визнавали б і підтримували системні зусилля в політиці. Виграли б усі, і не було б політичного базару. Сподіваюсь, не було б і партій, у програмі яких написано гарні слова про побудову відкритого суспільства. При цьому будувати таке суспільство вони готові хоч зараз, однак навіть зі своїми колегами по партії вони не можуть налагодити відкриті партнерські стосунки.

Нам не вистачає цієї ланки освіти, не вистачає основ політичного права й етики як шкільного предмета, подальшої середньої та вищої освіти. Ми живемо в часи, коли демократична модель довела свою абсолютну безпрограшність та універсальність. Багаті країни Близького Сходу демократизуються, болісно долаючи усталені традиції, які не мають жодної історичної перспективи. Наша політично неосвічена молодь на тлі кухонних розмов батьків не повинна поновлювати ряди релігійних сект, наркоманів та політичних екстремістів, таким чином часто виражаючи соціальний протест. Вона повинна, має право отримати знання, які їй знадобляться протягом усього життя і які багато в чому допоможуть уникнути рабства. Політична система відкритого суспільства складна і не зводиться до гасел. Передові країни формували такі системи сотні років. Однак є речі, без яких Україна не те що не стане конкурентоспроможною державою, а навіть утратить індустріальний рівень. Часи змінилися, ось у чому проблема. У нас є інститути політики, є фахівці в галузі освітянських програм, є світовий досвід. То що ж заважає?