Свято писанки в Марселі
Своєрідне багатонаціональне свято відбулося на півдні Франції у місті Марселі. У Пасхальні дні біля церкви Сятого Віктора, що вважається одним із найдревніших храмів на французькій землі й уособлює водночас символ зародження християнства, пройшов фестиваль Великодньої писанки. Ініціатором та організатором свята виступила грецька православна громада на чолі з Костантінасом Касторесом за підтримки мерії міста Марселя. До заходу долучилися представники діаспори України, Болгарії, Росії, Вірменії, Сербії, Румунії, які проживають у Провансі — південному регіоні Франції. На жаль, державні інститути, в тому числі й Консульство України в Марселі, цей захід проігнорували.
Програма фестивалю передбачала художні виставки, мистецькі конкурси, виступи аматорських колективів народної творчості. Приємним сюрпризом для учасників і гостей свята був благодійний концерт професійного грецького ансамблю «Bouzouki».
Проте родзинкою багатопланової програми фестивалю став конкурс розпису нетрадиційної писанки. Як відомо, писанкарство присутнє в культурі багатьох слов’янських народів, але великого поширення воно набуло лише в Україні. Тож і марсельський конкурс був пронизаний, насамперед, українським духом. Можливо, цьому посприяли малюнки-зразки українських писанок, підготовлені художником Віктором Орлі, або ж виставка-продаж привезених з України творів декоративно-ужиткового мистецтва з чималою колекцією писанок, виготовлених українськими майстрами. Своєрідну атмосферу доповнювали мелодійність українських народних пісень у виконанні аматорського вокального тріо та духмяний запах великодніх пасок від українського ресторану в Марселі «Корчма». Може, саме таким і був підсвідомий задум Костантінаса Кастореса, який свого часу десять років прожив в Україні й добре знайомий із її культурою.
Хоча конкурс був передбачений насамперед для дітей, позмагатися в писанкарстві могли всі бажаючі. За столами імпровізованої майстерні зібралося чимало люду: українці і французи, греки і росіяни, болгари і вірмени. Кожен творив свою диво-писанку — символ життя, сонця, весняного відродження, любові та краси. Традиційні слов’янські знаки-обереги перепліталися з власне авторськими. Писанки несподівано розквітали дивовижними візерунками, рясніли символами моря і неба, а то й промовляли словами: наприклад, свою писанку конкурсант-грек уквітчав побажаннями миру й любові всім учасникам фестивалю. Тож невипадково символічним виявилося і завершення конкурсу. Поки розгублене жюрі намагалося визначити переможців у заявлених номінаціях, новонароджені писанкарі за давньою традицією дарували свої витвори присутнім із побажаннями здоров’я, добра і щастя. Бо ж це був Великдень — свято любові й світла, відродження природи і людського духу. Закорінене в сиві віки, у ці дні для учасників фестивалю воно стало ще й святом єднання, своєрідним виявом їхньої національної культури, звичаїв і традицій.
