Свято ярма – це вже занадто

Возз’єднання імперії з Незалежністю — неможливе. Як не можна схрестити вужа з їжаком. Імперія «збирає» чужі землі, а Незалежність свої землі собі повертає, стаючи Державою. Як можна святкувати або відзначати те, чого у природі не існує? Чергова дата на порожньому місці в офіціозному календарі.

Імперський тоталітарний режим любив окаменілі народи. Від жаху під час репресій, голодомору та депортацій. Від щастя символізувати райське життя та братерську дружбу у багатофігурних композиціях із бронзи та граніту для увічнення імперії. Одна з них, створена явно за ювілейно- переяславськими мотивами, «прикрашає» мальовничу кручу над Дніпром. Втім, красоти київської гори залишилися у минулому відтоді, як небо перекрила «тріумфальна арка». Металева дуга мала стати символом райдужного життя братніх народів у єдиній державі, тріумфом створення нової історичної спільноти «советский народ». Гігантську деталь монументального ансамблю видно здалека, вона нависає над будинками, немов ярмо на шиї вулиці. Тріумф не відбувся. Більш того, ємне слово увібрало в себе все, чим обернулася для України імперська, загарбницька політика Москви після підписання Переяславського договору. Засновувати на державному рівні свято ярма — це вже занадто...

Сипати сіль на рани, які ще не загоїлися, принаймні, не гуманно. Дивувати весь світ своїм анахронізмом, вічною відданістю тіням царського та комуністичного минулого — несолідно. Давати опозиції привід для політичної самореклами як єдиних патріотів-державників у країні — немає ніякого сенсу. Піднімати бойовий дух російському шовінізму — не державна справа. В Україні на рівні «четверної влади» пролунала заява, що ні української нації, ні української мови не існує. Шовіністична стаття редактора газети «Крымская правда» М. Бахарєва стала предметом судового розгляду, але, на жаль, не стала епіцентром громадської уваги.

Відомо, як у Москві періодично турбуються про загрозу українізації в Україні для своїх «співвітчизників», якими вважають усіх, хто розмовляє російською мовою у будь-якій частині земної кулі. У таких випадках російські політики не вважають свої клопоти втручанням у внутрішні справи України.

До речі, Москва ще не робила заяв з приводу круглої дати на честь події 1654 року, яку навіть історики не вважають історичною. Якщо росіяни її відзначатимуть, то, звичайно, по-своєму. А наш біг попереду паровоза аж ніяк не виглядає рухом на випередження. Переважна більшість країни живе у російському інформаційному просторі, і можна передбачити, у що виллється черговий казенний ювілей.