Символ соборності України – на бульвар Шевченка!
Відповідь на пропозицію «Чубинського — на п’єдестал» Андрія Савельєва («День» № 56-57 від 31 березня 2017 року)
Пропозиція Андрія Савельєва щодо встановлення на бульварі Тараса Шевченка пам’ятника авторові слів Державного Гімну України Павлові Чубинському є надзвичайно актуальною і далекоглядною. Проте цілком справедливо було б створити скульптурний портрет обох авторів Національного Гімну — Павла Чубинського (автор слів) і Михайла Вербицького (автор музики). Ще наші національні велети — Іван Франко і Леся Українка — вважали пісню «Ще не вмерла Україна» Національним гімном, підкреслюючи, що його творцями стали наддніпрянець і галичанин. Не менш важливо, що цей у перспективі скульптурний постамент буде розташований на бульварі нашого Генія і Пророка з Центральної України. Таким чином, встановилася б історична справедливість: на місці більшовицького тирана Леніна постане символічний скульптурний образ Соборної України у стольному княжому Києві.
Символізм єдності цих трьох постатей — Шевченка, Чубинського, Вербицького — має глибокі реальні підстави. Зокрема, Павло Чубинський, навчаючись у Другій київській чоловічій гімназії, захопився Шевченком і писав вірші, наслідуючи Кобзаря. Він, по суті, повторив долю Шевченка, і через донос того ж Юзефовича, який свого часу здав жандармам Шевченка і кириломефодіївців, був удруге висланий з України, підірвав здоров’я, помер у 45 років. Захоплювався, як і Шевченко, етнографією. А його вірш, який уперше був опублікований у львівському журналі «Мета» 1863 року, вирізнявся своєю патріотичністю, спрямованістю у майбутнє, у пробудження національної свідомості українців Лівобережної й Правобережної України. Націєтворчі ідеї Тараса Шевченка виявилися в цьому поетичному творі Чубинського дуже сильно.
Автор музики Михайло Вербицький народився в Галичині у сім’ї священика. Осиротів у десять років. На щастя, як і у долі Шевченка, добрі люди допомогли юному таланту утвердитися. Михайло Вербицький здобув приватно фундаментальну музичну освіту, яка, помножена на його титанічну працю, допомогла йому стати творцем не лише галицької професійної музики, а й, поряд із Лисенком, — фундатором національної композиторської школи. Показово, що саме Вербицький став першим галицьким композитором, який звернувся до поезії Тараса Шевченка. Його могутня кантата-поема «Заповіт» для двох хорів (мішаного і чоловічого), соліста (баса) і симфонічного оркестру прозвучала на Шевченківському вечорі у Львові 1868 року. Цікаво, що на цьому ж концерті прозвучав «Заповіт» молодого Миколи Лисенка для хору, соліста (тенора) і фортепіано. Дивовижне переплетіння талантів і доль наших національних геніїв і патріотів, які сукупно творили національний культурний фундамент Соборної України! З цього часу й розпочалася велична музична Шевченкіана, що містить понад півтисячі різножанрових творів, які створили поряд з українськими й зарубіжні композитори. Варто зазначити, що лише «Заповіт» налічує понад 50 музичних творів широкого спектра — від пісні до симфонічної поеми. А музику до пісні, яка згодом стала Гімном України, Вербицький написав 1865 року (спочатку виконувалася автором під гітару), а 1885-го вперше у Львові пісню разом із нотами було опубліковано у збірнику під назвою (увага!) «Кобзар».
Умовно ми можемо цього року відзначити соту річницю Національного Гімну, як і соту річницю Української Народної Республіки. Адже саме за часів УНР (1917 — 1920) гімн авторства Чубинського і Вербицького використовувався як Державний, хоча офіційно і не був затверджений. Вдруге (уже як Державний) його законодавчо закріплено Ухвалою сейму Карпатської України в 1939 році. І лише 15 січня 1992 року редакцію Державного Гімну відродженої єдиної України було затверджено Верховною Радою України. 6 березня 2003 року ВРУ затвердила гімн, де було запропоновано редакцію першого рядка — «Ще не вмерла України і слава, і воля». Доречно нагадати, що дослідник тексту Павла Чубинського — Дмитро Чередниченко — подає понад 20 варіантів і стверджує, що 1-й рядок гімну звучав саме так: «Ще не вмерла України і слава, і воля». Таким чином, саме цей рядок мав би стати повною назвою Національного Гімну України і знайти своє місце на майбутньому скульптурному монументі його авторів поряд із націєствердними словами: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду». Сама історія вибрала місце, де зійшлися три величні постаті державотворення Єдиної Соборної демократичної України — Пророк, націєтворець Тарас Шевченко і творці Національного Гімну України Павло Чубинський і Михайло Вербицький.
