«Треба жити завтрашнім днем»
Севастопольці сподіваються на вирішення кризи шляхом пошуку компромісів
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ, засновник порталу «Українське життя в Севастополі»:
— Світлою подією минулого тижня можна вважати присутність на церемонії нагородження переможців та відкритті фінального етапу ХIV Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.
Голова Севастопольської міської організації «Союз українок» доцент кафедри української філології Севастопольського міського гуманітарного університету Тамара Мельник додала до свого привітання переможців слова Пантелеймона Куліша: «Отечество собі ґрунтуймо в ріднім слові!» Вони є дуже актуальними й сьогодні.
Ще запам’яталися світлі обличчя севастопольських дітей різних національностей, які оволодівають державною мовою. Вони дуже уважно спостерігали за дійством на сцені і слухали чарівні українські пісні від ансамблю бандуристів під керівництвом учителя музичного мистецтва Ганни Ільїної з гімназії № 5 імені Лесі Українки. А одна з них, як виявилось, наймолодша учасниця фінального етапу — учениця 3 класу школи № 38 Поліна Бакал була настільки безпосередньою та щирою у своїх емоціях, що я навіть зробив декілька фото.
Із прикростей — чергове мовчазне покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку владою — тепер у День Соборності і Свободи. Пройшла урочиста варта моряків, і за якихось десять хвилин уже нікого не залишилось. Така деградація ритуалу проведення державних свят розпочалася ще за часів Віктора Ющенка. Раніше у святкові дні відбувались мітинги з участю різних політичних сил, і майданчик перед пам’ятником майорів різнобарвними прапорами.
Місцеві екрани цензуровані й переповнені єдиними гомогенізованими політичними поглядами без будь-якої альтернативи.
Андрій ПЕТРУШКА, студент:
— Негативне — це те, що сталося... Та все одно я не звик тримати в собі негативні емоції, це не вирішує проблем. Ми маємо жити позитивними емоціями, тому не варто зациклюватися на подіях зі знаком «мінус». Треба жити завтрашнім днем. І тільки від нас залежить, яким буде завтра. Українці довели всьому світові, що вони є нацією, що вони здатні захистити власну країну, а це означає, що у нас є майбутнє. Зараз дуже важливо досягти компромісу. Без цього нічого не буде, потрібно домовлятися, шукати компроміси, хоч як би важко це було. Ми не маємо іншого виходу. Тому повинні домовлятися. Я переконаний, що питання тільки в часі, компроміс неодмінно буде досягнуто, і ми заживемо в нормальній розвинутій країні, де не ділитимуть людей на своїх та чужих, де не створюватимуть штучних проблем, аби потім їх же вирішувати; де всі толерантно ставитимуться одне до одного, де життя людини буде вважатися найвищою цінністю, де пануватиме закон, як у країнах Європи, де навіть малі діти відчуватимуть гордість за свою країну і за те, що народились на українській землі. Україна неодмінно зробить крок уперед, до майбутнього.
Наталя ІВАНКО, вчитель української мови і літератури гімназії № 8:
— Погане — це те, що відбувається в країні: ширяться безлади, стає очевидним якийсь світоглядний розкол, маємо кровопролиття. Це страшно.
Проте я переконана, що з усього цього наша країна неодмінно вийде сильнішою, ніж була, і все у нас буде добре. Україна буде єдиною.
Наталя ЛІВИНСЬКА, викладач кафедри гуманітарних дисциплін Академії Військово-Морських сил імені Павла Нахімова:
— Негативне — це пролиття крові у Києві. А позитивне — це те, що цього тижня Верховна Рада проголосувала за скасування тих ганебних для України законів і з’явилась надія, що ситуацію, яка склалася, буде вирішено і, що найголовніше — мирним шляхом. Це зараз найважливіше — вирішити все шляхом переговорів, зберегти життя людей, тому що життя не можна купити ні за які гроші. Ми всі українці, і нам слід про це пам’ятати. Нам нема чого ділити. У нас одна країна і одне на всіх бажання бути щасливими саме в цій країні, а не за її межами. Тому я думаю, що найближчим часом ми згадаємо про це, згадають про це й наші політики, і нарешті компроміс буде досягнуто.
А втім, це ще не всі приємні події цього тижня. У мене є своя особиста радість: мені стало відомо, що у мене незабаром народиться хлопчик.
Життя триває, і я переконана в тому, що всі ми і наші діти житимуть у прекрасній вільній державі, в якій пануватиме мир і злагода. Іншого просто не дано.
