Цінний подарунок

Відгук на публікації Сергія ГРАБОВСЬКОГО й Ігоря ЛОСЄВА та Руслана ГАРБАРА у «Дні».

Нещодавно в газеті «День» було вміщено дві публікації, які привернули до себе особливу увагу своєю оригінальністю та актуальністю. Йдеться про статтю відомих талановитих журналістів, кандидатів філософських наук Сергія ГРАБОВСЬКОГО та Ігоря ЛОСЄВА «Українська ідентичність. Відповіді і перспективи» («День» № 1 від 9 січня 2014 р.), а також статтю професора Київського національного економічного університету Руслана ГАРБАРА «Реанімаційний пакет: «Україна ХХІ століття» («День» № 5 від 15 січня 2014 р.), яких об’єднує одна й та ж мета — визначити напрямки реформування, яких конче потребує Українська держава.

На мою думку, Сергій Грабовський, Ігор Лосєв і Руслан Гарбар стали основоположниками створення унікального інтелектуального продукту, який без сумніву можна віднести до української мрії або, якщо хочете, до національної ідеї. Зрозуміло, що автори були не в змозі охопити всі аспекти сучасного життя. Для цього була б потрібна праця не одного наукового закладу. Але початок уже зроблено, і винятково цінний, виважений, толерантний та системний підхід до визначення актуальності проблем реформування в державі й конкретна змістовність сформульованих авторами положень, які розкривають реальну суть потрібних змін, сприймаються як помітне досягнення, так би мовити, своєрідний прорив у царині гуманітарного прогнозування.

Зусиллями цих названих авторів створено, нарешті, базову модель перспективних змін у країні, які за задумом повинні становити основу громадянського суспільства в Україні. Гадаю, це дуже важливий крок у розбудові держави, на який ще не спромоглися ні НАН, ні АМН України, ні елітарні інтелектуали, незалежно від того, чи були вони при владі, чи перебували в опозиції до неї.

Відчутний в Україні брак подібних робіт обумовлює концептуальну нез’ясованість перспектив розвитку країни, а отже, унеможливлює передбачення негативних його тенденцій, їх попередження і недопущення. Без цього країна змушена шукати оптимальні шляхи розвитку навмання, щорічно наступаючи на одні й ті самі граблі, шукаючи якогось поводиря, власного чи зовнішнього.

З огляду на велику соціальну і державотворчу важливість, названий матеріал заслуговує на особливе висвітлення. Взагалі, було б непогано, якби він опинився у владних кабінетах замість портретів тих чи інших високопосадовців.

Сподіваємося, що корисна робота в цьому напрямку триватиме далі. Залишається тільки висловити щиру подяку авторам названих тут статей та редакції «Дня» за чудовий і майже несподіваний подарунок читачам газети й усьому суспільству. Дуже приємно відчувати, що є в нас люди, які здатні створювати подарунки такого високого інтелектуального рівня.