Українізація — тотальна і... формальна

Шкода, що тепер у День української писемності та мови (який відзначається 9 листопада) на думку спадають не лише урочисті й святкові слова, а все більше хочеться говорити про проблеми й турботи. Світова громадськість, зокрема, науковці й мовознавці, вже давно захоплюються українською мовою, її мелодійністю й довершеністю. У багатьох країнах світу українська мова та література вивчаються у школах і вузах, зокрема у Франції, Польщі, Чехії, США, Канаді та інших державах. В Україні ж, не зважаючи на те, що рідну мову захищає й підтримує Конституція, закони та укази, сказати про те, що українська мова процвітає, важко.

Це підтверджують науковці й письменники, видавці та освітяни, співаки — популяризатори рідного слова. Та й свято української писемності та мови, на жаль, у нашій державі — одне з тих, які відзначаються лише тому, що вони записані в календарі. Під час урочистостей виголошуються промови, лунають обіцянки, а назавтра, як то кажуть, новий день, нові думки, а проблеми лишаються невирішеними. Скільки б не проголошувалося з високих трибун про «тотальну» українізацію, ця ідея так і лишається лише на папері. А реалії такі: всі заходи, які в нас здійснюють нібито в бік українізації, носять формальний характер. Навіть переведення шкіл на українську мову навчання, як правило, не спричиняє до впровадження у весь виховний, навчальний процес української мови. У багатьох вузах, особливо в технічних, більшість предметів викладають російською.

Демонстративно не бажає перейти на українську мову бізнес. Чи багато знайдемо бізнесменів, які б підтримували й сприяли розвитку україномовної культури? Зате вони гуртом ходять на будь-які російськомовні вистави, концерти зірок шоу-бізнесу тощо.

Варто звернути увагу й на газетний ринок, радіо, телебачення. Передачі в більшості своїй, фільми, мультфільми — якою мовою? У пресі те ж саме: замість того, щоб привчати громадян читати державною мовою, зокрема дітей, більшість видавців потурають старій насадженій звичці читати російською. Звичайно, прокладати нові дороги важче, ніж їхати уторованими.

Хоча за формальними показниками, згідно з постановами й наказами, у нас зараз скрізь панує українська мова, в реальному житті все далеко не так: лише окремі представники української інтелігенції намагаються вплинути на свідомість громадян, самотужки пропагують українську мову та книжки. Коли, скажімо, Іван Малкович намагається випередити вихід російськомовного «Гаррі Поттера», а сам україномовний переклад і редакція відомої книжки різко вирізняються у кращий бік… Це, звичайно, гарний крок для тих 80 тисяч громадян, які розкуплять наклад роману. Але як же бути з іншими тисячами?..