Усе погане вже колись було. Усе добре — попереду

Напередодні Нового року людям властиво сподіватися на краще. Навіть якщо дитяче очікування новорічного дива ми і переросли, десь у глибині душі ні-ні та й зажевріє іскра надії. Інакше навіщо знову піднімаємо келихи за здійснення бажань! Але дива може й не статися, а нове життя не почнеться, якщо ми самі нічого для цього не зробимо. Від нас залежить: апатично спостерігати за подіями, покладаючись на волю випадку, чи спробувати впливати на них. А ще в наших силах — створити бодай невеличке диво для тих, хто поруч. І тоді добра у світі стане трохи більше...

Геннадій ІВАНУЩЕНКО, історик, архівіст:

— Усе погане вже колись було. Усе добре — попереду... Без усвідомлення цього неможливо жити, бо для чого? Рік почався з морозів, ними ж і закінчується. Замело!.. Замітає села, застрягають авто, мерзнуть люди. У цьому житті кожна зима — несподіванка. Ось вибори — за планом. До них готуються, як до фестивалю надій, а потім... як завжди. «Тушки бігають по     залу... Надворі паркан спиляли... Кнопкодавова рука до            порядку не звика...» Відчуття, що це вже колись було,    зростає з кожним днем. Так було у 1991-му і в 2004-му. Спостерігав тоді та хотів одного: щоб у «них» не вистачило клепки озирнутися навколо і оцінити справжній стан речей. Щоб «за законамижанру» настала «криза жанру». А далі: природа і люди зроблять те, що має бути. Свіжий вітер розжене нафталін минулого. Головне — залишатися собою і жити. Увімкнув телевізор. Десь серед снігових заторів народилася дитина. Усе погане вже колись було. Усе добре          — попереду!

Анна ТОВСТУХА, голова Сумського осередку громадського руху «ЧЕСНО»:

— Різко похолодало. Ще минулого тижня неймовірно раділа тернопільському снігу, що хрустів під ногами, і ось вже зима дійшла і до нас... Але життя бентежне: і тоді, як на вулиці мороз, у парламенті — справжнє пекло! Час іде, потроху ми всі відійшли від виборів, немає вже того драйву. Та перші два дні роботи парламенту нагадали нам всім про емоції того виборчого безладу. Ну по-перше, сутичка з депутатом від Сум Олегом Медуницею! Як активіст руху «ЧЕСНО», пишаюся, що наш депутат відстоює вимогу особистого голосування в парламенті. Так тримати! Маю на увазі — триматися принципових позицій громадського діяча. Ну а по-друге, запитання Ірини Фаріон Азарову. Досить чітко сформоване запитання, правда зі «стьобом». Відео з цим запитанням вже набрало 70 лайків на моїй сторінці у «Вконтакте». А зважаючи на те, що це суто молодіжний ресурс, і політичні новини там поширюються не так масово, як у «Фейсбуці», то можна впевнено говорити, що молодь таки не байдужа ні до політики, ні до мовних перепитій. До молоді просто треба знаходити підхід. І сарказм — це варіант.

Інна ПОЛОВ’ЯН, провідний спеціаліст управління у справах сім’ї, дітей та молоді Сумської облдержадміністрації:

— Мене, як і багатьох інших, турбує відсутність стабільності у нашій державі та суспільстві. Навіть не хочеться вмикати телевізор: депутати увесь час дискутують, б’ються, замість того, щоб приймати нормальні закони... А радує очікування Різдва. Радує робота, яка подобається, радує мій хороший, добрий чоловік.

Марина ФІЛЬЧЕНКО, керівник прес-служби прокуратури Сумської області:

— На День Святого Миколая потайки замовила йому бажання. На вулиці холод, але головне, що тепло було в наших душах і серцях. Згадується дитинство, снігова баба, санки, гра в сніжки. От би зараз так... Закинути підбори, одягти оті валянки — і в парк на найвищу льодову гірку. І нестись з усією швидкістю, щоб аж в животі клекотіло. А зараз п’ю каву з апельсинами. Приємні аромати! Не люблю розмову про політику та скарження людей на хвороби та відсутність грошей. Ми є тими, про що говоримо, кого любимо, з ким спілкуємося. Ми притягуємо те, про що думаємо. Хочеться бути позитивним, заплющити очі на різні життєві негаразди. І далі жити, любити і разом бути зі своєю найкращою у світі родиною. Адже чудеса там, де в них вірять.

Поліна КОРОБЕЙНИК, фахівець відділу позанавчальної роботи Сумського державного педуніверситету ім.            А.С. Макаренка:

— Нежить дратує, люди зранку у місті на зомбі схожі — це погано; водій маршрутки курить, салон увесь в диму — це також; мама каже: «несерйозна-ти-кого-ж-я-виростила-усі-люди-як-люди-а-моя...», неприємно; на роботі, як завжди, «зарплата пізніше»; і усі друзі поза зоною доступу. Ну все, думаєш, «лопнула обшивочка»... До будинку підходиш...а у під’їзді лампочку хтось викрутив, і кішка зустрічати вийшла, вперше, між іншим! Може, звичайно, тому що у тебе з пакета ковбасою пахне, але все ж таки... Сіла за гітару, і пісенька вийшла одразу, і п’єска зігралась, не гралася цілий місяць, а сьогодні ось вийшла якось... А потім мама з роботи прийшла, і ми килим разом пішли вибивати, а потім чай пити. Так ось чай — це добре. Чай        — це найголовніше.

Оксана СОКОЛ, фахівець відділу позанавчальної роботи Сумського державного педуніверситету ім. А.С. Макаренка:

— Що у мене хорошого? Ось я прокидаюся щоранку, і це чудово. Я можу бачити, чути, дихати — хіба це не диво? Моя мама жива і чекає мене невдовзі у гості, а до дня її народження ми готуємо їй з братом сюрприз: потішне собача пекінеса, про яке вона мріє уже три роки. Мені подобається приходити на роботу (час від часу, коли все виходить, я навіть буваю тут щаслива). У нас дружний колектив, а це така рідкість, у нас чуйний керівник, і це так надихає... Звичайно, у кабінеті по-зимовому якось похмуро і холодно, але чашка гарячого чаю з шоколадками у різнокольоровій фользі не дозволяють мені замерзнути і впасти у сплячку... Ще я зробила велику кількість фотознімків минулого тижня, і все якось «повз» відчуттів і переживань, та все ж таки відшукався один з таким, знаєте, непідробним настроєм. Власне, хорошого багато. Його потрібно лише вчасно роздивитися і неодмінно бути за нього вдячним.