В очікуванні позитивних змін
Несподіванкою закінчився нинішній політичний сезон. Хоча зміни до бюджету й не прийняті, та народні депутати дочекалися відпусток і роз’їхалися. І залишили після себе таку строкату картину, що вона дає підставу по-різному судити про ситуацію в країні. Тому виникає питання: а що ж в основі цих подій, з чого все закрутилося, з політичної реформи 2004 року чи ще раніше?
Так, початок давній, а все нинішнє керівництво країни, майже всі політичні гравці — скоріше не ініціатори кризових явищ у парламенті, а заручники обставин.
Велике випробування випало на долю України ще з перших років незалежності, і з тих пір ніяк не виходить налагодити опір серйозним викликам, зібрати свої сили, поставити перед ними нові завдання, визначити, хто і в якому напрямку розвиватиме наступ, де і які саме є резерви.
Перший президент України Леонід Кравчук мав підтримку населення, бо тоді панувало масове піднесення. Потім пішла приватизація, скорочення робочих місць, виїзди на заробітки за кордон. За президента Леоніда Кучми вже не знали, що будувати, зате добре розбиралися, як і що привласнити, прихопити від народного добра. У парламенті ж керували Іван Плющ, Олександр Мороз, Володимир Литвин — і, як наслідок їхньої діяльності, у нас і досі немає необхідних законів, ті ж, що прийняті — недосконалі, потребують доповнень, уточнень. За таке верхоглядство виборці перед Олександром Морозом поставили шлагбаум, а ось Іван Плющ і Володимир Литвин зуміли знову сісти у депутатські крісла й продовжити займатися своїми улюбленими розкольницькими справами. Як за таких керівників країна зуміла вистояти й зберегти свою цілісність, одному Всевишньому відомо, проте прірви все ж таки не вдалося уникнути.
Складні завдання постали перед «помаранчевою» командою. Від них вимагали усвідомлення свого обов’язку, професіоналізму, щирого уболівання за долю країни, сумлінності й старанності. Та не всім це виявилося під силу. Першим покинув корабель переможців Олександр Зінченко, тепер він очолює фракцію БЮТ у Київраді, де менший обсяг роботи і спокійніше. Петро Порошенко після кількох відповідальних посад знайшов себе у банківській справі, Віктор Пинзеник — знову міністр фінансів, дехто став народним депутатом або службовцем. І в цьому немає нічого надзвичайного, як мовиться, не місце красить чоловіка, а чоловік місце.
Юлія Тимошенко вдруге зайняла посаду прем’єр-міністра. Саме в ній, в її діяльності ми побачили рішучість, наполегливість, уміння відразу ж схоплювати саму суть будь-якого питання і тут же давати на нього відповідь. Облишимо програми, говоритимемо про елементарну відданість справі. Просто вже в печінках сидить наша вайлуватість, недорікуватість, відсталість, безкінечні зволікання там, де треба діяти. З такими навичками і в домашньому господарстві не навести ладу, не те що на високих посадах, краще вже сидіти вдома й не показуватися на людях. Прем’єр-міністру доводиться захищати й відстоювати свою точку зору, ведуться і суперечки з Президентом. Та все це — буря у склянці води, про більшість цих критичних зауважень ми не повинні й знати.
Президент Віктор Ющенко — глава держави, відповідальний за все, що робиться в країні. Влада — це дія, а найвища влада — найвища дія. Тим більше, коли відбуваються корінні перетворення, постійно виникають розбіжності, власні чи групові інтереси людей не завжди співпадають з суспільними. Як все це подолати, де брати силу і впевненість? А критика звучить і звучатиме, бо кому багато дано, з того багато і питають.
Як і в кожного глави держави, у Віктора Ющенка є два союзники у його діяльності — це суди та правоохоронні органи. Про корупцію у наших судах всі знають не лише у нас, а і за кордоном, тому не будемо на цьому зупинятися, побережемо нерви людей і не доводитемо нікого до істерики, скажемо про Міністерство внутрішніх справ. Від радянських часів ми отримали професійних співробітників, чітко налагоджену систему навчання. Вартові правопорядку користувалися цілком заслуженим авторитетом у населення, постійно відчували підтримку з боку керівництва країни. Усе це в основному й нині є, але фактично немає головного — міністра внутрішніх справ. Цивільні особи, призначені на цю посаду, не мають відповідної підготовки, вони не пройшли службовими сходинками, не володіють специфікою міліцейської роботи, тому не в змозі керувати. Яскравий приклад — похід Василя Цушка зі спецпідрозділом міліції на Генеральну прокуратуру.
Неефективність роботи судової влади і правоохоронних органів зводить нанівець діяльність в галузях економіки, науки, культури, освіти. Більше того, вона ставить під сумнів існування самої держави. Тут би закликати Верховну Раду швидше прийняти відповідні закони. Але ж ми знаємо, що вона останнім часом рідко має робочі засідання. От і виходить, як у тій приказці: біда за бідою. Та труднощі для того й існують, щоб їх переборювати, а не нарікати на свою долю і, склавши руки, сидіти біля моря й чекати погоди.
Чи вдалося Віктору Ющенку охопити весь обсяг проблем, визначити головні з них? Так, він перший голосно заявив про національні інтереси країни, про історичну пам’ять нашого народу, трагічні сторінки минулого, які ми повинні знати і з яких зробити висновки. Адже без ідеології будівництва національної держави українського народу вирішити економічні питання і досягти добробуту людей неможливо.
У Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко є різне бачення окремих питань, але у них є значно більше спільного, їх єднає державницький підхід до втілення поточних і довготермінових планів. У нього — стратегічні дії та широкі знання, у неї — тактичні дії, вміння своєчасно реагувати на всі події. Між ними немає протиріччя, вони доповнюють один одного. Тоді де ж їхні успіхи? А справа в тому, що вони почали працювати без необхідного запасу, з нуля, хоч це і здається перебільшенням, бо зроблене до них геть нівелюється народженою тоді ж системою безвідповідальності, користолюбства, прислужництва. Зло названо, і воно повинно бути переможене. Обидва ці політики і державні діячі мають перспективи довести задумане ними до завершення. Поки що все вказує на те, що вони на піднесенні, ще не повністю розкрили свої здібності. Давно очікувані в суспільстві результати їхньої діяльності не за горами. Звичайно, якщо все це супроводжуватиметься позитивними змінами в країні, підвищенням життєвого рівня людей, ліквідацією штучно створених барикад і завалів.
