В усьому має бути професіоналізм!

Шановний Вікторе Андрійовичу!

Більша частина українського офіцерства розуміє, що перехід на професійну армію — дуже складний та тривалий процес, який займає, з досвіду інших країн, від 10 до 40 років. На превеликий жаль, професіоналізація українського війська останніми роками зводилася до бездумного скорочення офіцерського складу, що вплинуло значною мірою на зниження боєздатності окремих військових частин і підрозділів. Так, за останні роки із лав Збройних сил України було звільнено (або звільнилося) понад три тисячi офіцерів гуманітарної ланки. У більшості своїй це були офіцери, які мали життєвий і практичний досвід роботи з військовими колективами в різних умовах діяльності військ (сил) і були за своїм професійним рівнем підготовки першими помічниками командирів. Паралельно із бездумним скороченням посад знищувалася система військової освіти з підготовки офіцерів тактичного й оперативно- тактичного рівня з гуманітарних питань, що відбилося на морально-психологічному стані особового складу військ (сил).

Радянська армія пишалася політпрацівниками, які гармонійно поєднували у своїй особі педагогів і військових професіоналів, Українська Повстанська армія — своїми політвиховниками, які були натхненниками визвольної боротьби українського народу. Більшість армій світу у зв’язку із ситуативними загрозами та викликами відновлюють інститути офіцерів по роботі з особовим складом. Не думаю, що поетапні українські експерименти зi знищення Соціально-психологічної служби, Головного управління з виховної роботи на початку створення національних Збройних сил, а тепер — Управління з гуманітарних питань зможуть викликати як у рядового контрактника, так і у офіцера почуття патріотизму, гордості та готовності померти палко за Батьківщину, за Ідею.

Як Верховний Головнокомандувач Збройних сил, Ви розумієте, щоб успішно діяти в складних умовах сучасного бою, військовослужбовець повинен мати високі бойові, психологічні якості, що формуються всією системою військового навчання і виховання, а цього можна досягти тільки завдяки спільнiй роботi командирів та їхнiх заступників, в першу чергу тих, які спроможні працювати з людьми на підвищення їхнього рівня морально-психологічної підготовки, тактичного і військово-технічного вишколу, дисципліни й фізичного гарту. Тому чи не доцільно було б якісно переглянути офіцерський склад, який підлягає звільненню з лав Збройних сил України, і повернутися до створення інституту заступників з відповідною системою підготовки, які за своїми обов’язками поєднували б функції Міністерства оборони (політичний вишкіл і соціальний захист) і Генерального штабу (підготовка та ведення збройної боротьби). Необхідно зрозуміти, що процес переходу Збройних сил України на професійні засади при скороченні гуманітарних структур не лише не варто штучно прискорювати, а й небезпечно — як для обороноздатності нашої держави, так і для її національної безпеки.