Весна. Невисловлене
Весна щороку воскрешає зілля своє, до світлого тепла тягнеться листя трави, розквітлий бузок розгойдує почуття… Раптом якоїсь миті у радісному відчутті оновлення щемно і пронизливо осягаєш: у святому поєднанні барв і пахощів бракує чиєїсь підбадьорливої посмішки, чиєїсь світлої аури. Близької і недосяжної.
«Року Божого 2004 травня 14 відійшов до небесної сталості, смертне покинувши тіло, муж предостойний Зиновій Кулик, обравши собі відпочинок на благословенних печерських пагорбах — для розгону душі у вирій вічності. Добродій у вірі сталий, у мужності добре знаний, рівно ж справами, гідними шани».
Приблизно таке прочитали б ми на жильному мармурі його надгробка, жий і помри він в барокову добу. Саме такою реліктовою мовою хочеться говорити про дільного державця, митця слова, друга з великою шляхетною душею, аби тотожніше окреслити його лицарську вдачу, неординарність, «інакшість». Своєю бо позачасовою духовною реліктовістю, а також передусім рівнем інтелекту, професійним кшталтом, всебічним досвідом вирізнявся він серед колег з українського політикуму.
Вітчизняна політична еліта виростала з коротких штанців, оперялися олігархи, переформатовувались клани, а він, Кулик, вже був. Сформованою, самодостатньою і тому незручною особистістю. Надто масштабною, надто мудрою, тому не вписувався у нові номенклатурні колоди, не любив підлаштовуватися під чиїсь правила гри. Намагався грати у свою гру.
Йому пасувало бути «керівником проектів», інтелектуальним координатором, головним конструктором медіапростору. Його драма полягала у тому, що в омріяній і прагматично твореній ним незалежній державі його колосальні знання і досвід виявилися парадоксально мало затребуваними. Очевидно, не міг не бути міністром, але ж скільки дискомфорту спричиняло це багатьом, як не дивно, представникам різних політичних команд. Фізичне нестравлення ним таких ситуацій виявляли лікарі зокрема у «бляшках» на судинах.
Щонайбільше виокремлювало його з гурту чиновників такого рангу: ніколи не намагався вивищитися. Був вищим.
Мабуть, не був ідеалом. Серед журналістів мало святих. Проте основні параметри душі зберіг незмінними впродовж усього часу наших дружніх взаємин: доброта, доброзичливість, чуйність, людяність.
Мав смак до краси, до поезії, до життя і не ховався зі своїми емоціями від світу. Спілкування з ним були святом, уроками. З цих ексклюзивних контактів залишилося, зокрема, чітке відчуття недовершеного дискурсу. Невисловлене ним, як енергія, яка формує поля, що позитивно форматують світ, потенційно протистоїть ентропії, поширюваній опонуючими невігласами, словоблудами.
Весна. Вибух бруньок у розчахлий всесвіт, як одкровення. Невисловлене нетлінно брунькується у душі. У іншому вимірі його інакшість, очевидно, є органічною. Його слова, жести, усмішка випромінюються на цей весняний часопростір. Їх чистота — досконала, позаяк у них немає пристрастей, жаги, володіння, хіба що надія… Вони — дарунок, довіра. Сприйнявши цей дар з гірким присмаком смерті — осягаєш смак вічності. Вони, ці слова, жести, усмішка резонують у тобі, аж поки ти зрозумієш, що він читає тебе, і намагаєшся бути тотожним. Так осягається цілісність зв’язків весни, трави, бузку, наших слів, жестів, усмішок.
Весна. Травень. Ангели побожно запалюють свічки каштанів. Бузок розгойдує почуття. У сім’ї Кулика народився онук. Життя триває.
