Від держави та нації — до суспільства
У 2000 році у видавництві Йєльського університету вийшла книжка Ендрю Вільсона «Українці: несподівана нація» (Andrew Wilson. The Ukrainians: Unexpected Nation. — Yale University Press: New Haven-London, 2000). Основна ідея чітко та недвозначно висловлена назвою: за всіма ознаками (політологічними, геополітичними, економічними тощо) політичної нації українців світ не очікував. А от сталося — нехай несподівано і неочікувано (це вже кому як). Отже, нація є. Неспростовний емпіричний факт. Так принаймні бачиться зі сторони.
На відміну від закордонного науковця, народний депутат Олександр Фельдман («Від держави до нації», «День», №168) не вбачає наявності української нації в державі Україна, мовляв, її (націю) ще тільки треба створити. Навіщо? Аби існувала держава. Яка вже існує. Але без нації. (Нагадує відому апорію щодо курки та яйця).
Можна припустити, що гаслом «Створимо націю!» вказують на істотну недосконалість, «недоробленість», близьку до finis letalis хворобливість існуючої де-юре і де-факто української нації. Але тоді яким чином в незалежній Україні відбулися «серйозні економічні досягнення» та «вражаючі зміни в політичній і соціальній сферах»? Якщо на інтернаціональних засадах, то не варто, добра добувши, кращого шукати.
Нічого створювати не треба, бо все є. Але «в собі», а не «для себе». Саме так, використовуючи гегелівську термінологію, Маркс описував становлення класів: коли «клас в собі», він не усвідомлює себе, коли ж усвідомить і стане «класом для себе» — начувайся, клятий буржую. «Те, що в собі», аби стати «для себе» (активним, дієвим, суб’єктним тощо), має бути запліднене ідеєю: клас — класовою, нація, відповідно, — національною. Остання може бути тільки «своєю»; національну ідею не можна запозичити, чужа ідея не «працюватиме» вдома. Тому пошук ідей та цінностей, які «можуть, — на думку депутата О. Фельдмана, — стати основою формування єдиної української нації», є безглуздим.
Створювати треба суспільство, й отут всілякі пошуки й запозичення ефективних (західних) моделей конче потрібні. На уявному шляху від держави до нації (або ж у зворотному напрямку) наші можновладці весь час забувають чомусь про суспільство, — громадянське суспільство. Про інтернаціональні громадянські свободи, впливові громадські організації, незалежність суду, свободу засобів інформації тощо. Ось де неоране поле спільнотворення. А націю чіпати не треба.
