Вірус глобалізму і хвороба імунної системи
Князь філософії Платон часто вдавався до порівняння людського суспільства з людським же тілом. «…Ми уподібнили благоустроєну державу тілу, страждання чи здоров’я якого залежать від стану його частин», — пише філософ у «Державі».
Антична медицина нічого не знала про імунітет, тому в античних любомудрів ви не знайдете міркувань про хвороби імунної системи людини та суспільства.
Сьогодні ми можемо, озброївшись новітніми медичними знаннями, продовжити компаративну справу Платона. На тлі палаючих у Франції «Рено» і «Пежо», такі міркування є доволі актуальними та плідними.
Імунітет, пояснює енциклопедичний словник, є захисною реакцією організму на вторгнення іно/чужорідного тіла; забезпечується захисними властивостями шкіри та слизової оболонки, клітками імунної системи, інтерфероном та іншим.
Гігієністи вчать нас, що шкіра людини і її слизові оболонки — ворота для інфекції. Але через ці ж ворота потрапляє до організму і все необхідне для життя організму. Тому на варті нашого здоров’я стоїть імунна система. На варті здоров’я держави стоїть прикордонна (митна, імміграційна, ветеринарна etc.) варта. Інородці і взагалі все чужорідне і чужозроблене допускається в такій кількості та якості, в яких кількості та якості це проникнення є благом для держави.
Так само згубним для організму буде як посилення імунної системи, так і її ослаблення. У першому випадку вартові, які збожеволіли, починають сприймати своїх як чужих і чинити з ними відповідно; організм руйнується зсередини. У другому випадку організм гине від зовнішнього вторгнення чужих.
Сьогодні цілком звичною і доволі поширеною є ситуація, за якої чужорідний орган виявляється життєво важливим для організму. Коли внаслідок різних причин не хочуть (або не можуть) працювати свої, рідні члени, доводиться запозичати чужорідні. Для чого імунна система тимчасово і штучно послаблюється. Щоб імплантанти, трансплантати та іммігранти безпроблемно ввелися і належним чином прижилися. У Франції шістдесятих, кажуть, не хотіли працювати свої, рідні пролетарі (або їх було замало). Довелося запрошувати чужорідних, полегшивши їм умови проникнення до французького суспільного організму.
Інородець повинен прижитися, стати своїм. Титановий шарнір у голінковій кістці, пластиковий клапан у серці, донорська нирка чи серце мають згодом стримати свою агресію щодо організму — настільки, щоб імунна система перестала на них реагувати як на чужорідне утворення. Тому на роль імплантантів-трансплантантів-іммігрантів потрібно вибирати «покірливих», зроблених із неагресивних матеріалів, близьких тілу і духові.
Нещодавно я почув по радіо побажання чеського уряду, який зацікавлений у притоці чужорідних мігрантів. Ідеальний мігрант має бути за віком 25- 32 років, мати дружину, двох дітей, середню спеціальну освіту, знати чеську та одну із західноєвропейських мов. До таких інородців чеська імунна система не пред’явить претензій. Welcome to Czech republic!
Унікальні можливості в цьому плані має Росія. Російські автори (М. Соколов) вказують, що в їхній країні загальноєвропейську проблему старіння нації та браку робочої сили може бути легко вирішено за рахунок іммігрантів із країн колишнього СРСР. Якщо Чехії та Франції нізвідки брати «готових» чехів і французів, то Росія має практично невичерпний запас російськомовних (російсько-культурних, російсько-церковних) громадян чотирнадцяти колишніх братніх вільних республік. Щоправда, ці громадяни чомусь не поспішають із валізою на вокзал до Росії, але це вже проблема російської влади — зробити країну привабливою для своїх, як вони їх називають, «співвітчизників».
Звернувшись до історії, ми побачимо два крайні, протилежні типи могутньої імунної системи суспільства.
Неперевершена в громадянській доблесті та військовій славі Спарта геть зовсім не терпіла інородців (Платон, до речі, був у захопленні від Спарти і свою ідеальну державу «списав» з неї). За весь час існування полісу його громадянство було дароване лише двом (!) інородцям (запам’ятайте їхні імена: Тайсамен і Гегіас). Ідеальне закрите суспільство, доброчесністю якого захоплювалися кращі уми людства — від Платона до Гете. Нічого іншого, гідного захоплення або хоча б навіть уваги, Спарта нам не залишила.
Не менш доблесна і в бойовій славі відзначена Запорізька Січ взагалі не відрізняла «своїх» від «чужих». «Приходила на Січ сила-силенна народу, і хоч би хто-небудь спитав: звідки ці люди, хто вони і як їх на ім’я» (Гоголь). Усіх переварювала. Ідеальне відкрите суспільство, але звідси й загибель народу. Від Грицька Нечеси сталося у Коша нетравлення.
Золоту середину продемонстрував класичний Рим. Республіка була відкрита світові, вчилася всього, брала «краще від завойованих народів» (Полібій), дарувала кращим людям, богам, ідеям своє краще у світі громадянство. «Я — громадянин!» — ніхто не вимовляв у сиву давнину цих слів більш гордо, аніж римлянин» (А. Богомолов). І неважливо, чи вчорашній ти іудей-фарисей, як апостол Павло, чи еллін, як історик Полібій. Римська імунна система — ідеал.
Чому ж упав Рим? Цим питанням уми мучаться й досі, небезпідставно вважаючи його смислотвірним і осьовим. Ясна найближча причина: імунна система почала давати збої й остаточно відмовила після того, як 212 року від Р.Х., під час правління імператора Каракалли, було видано едикт, що надавав права римського громадянства, які спочатку видавалися лише за особливі заслуги кращим із кращих і доволі повільно, всьому вільному населенню імперії. У хронологічній таблиці з історії Стародавнього Риму безпосередньо за цією датою починається розділ «Політична криза Римської імперії». Символічна хронологія!
Криза сучасного суспільства, ураженого вірусом глобалізму, потребує термінового зміцнення національної імунної системи, і палаюча Франція — лише перший дзвоник!
